Драматична історія цієї тендітної жінки вражає. Віра Фещук із села Залісці Шумського району, що на Тернопільщині, народилася без рук. Та майже нема роботи, яку вона не вміє робити. Бо все — сапати город, ліпити вареники, чистити ножем картоплю — навчилася… ногами. Вона свідомо відмовилася від протезів рук, бо вони їй «чужі». Й усе життя обходиться без них, наче так і має бути, пише «Високий замок».
Мама Віри – Антоніна Степанівна згадує той день, коли народилася її донька. В сім’ї вже підростали три доньки та син, і ось жінка знову відчула, що вагітна. Коли настав час, поїхала у Шумськ народжувати вп’яте.
— Пам`ятаю той момент, коли Віра народилася. Мене вразила мертва тиша — ніхто з медперсоналу не вимовив й слова. А як я вже трошки відійшла від пологів, лікарі сказали, що дитинка народилася без рук, ще й одна ніжка коротша за іншу. Питали, чи маю справу з отрутохімікатами. А я ж ціле життя дояркою на фермі проробила, — знизуючи плечима, зітхає.
Коли жінці принесли на годування маленький згорточок, душа щеміла від болю. Життя б своє віддала за доньчині ручки. І на всі вмовляння медиків написати відмову від неповноцінної дитини відповідала твердо: «Яку Бог дав нам з чоловіком дитину, таку і будемо глядіти. Це наша кровиночка».
Виходжувати таку дитину було непросто – різної висоти ноги не тримали тіло дівчинки вертикально, могла тільки сидіти та повзати, але не ходити. А ще ж треба було вчитися їсти, бо ж мусила самостійно давати собі раду хоч у чомусь у житті. І одного разу маленька Віра затиснула ложку пальчиками ніжок. Це була її перша велика перемога. Потім далися і кроки. Їх зробила дівчинка у три рочки, помаленьку «перекочуючись» з кінцівки на кінцівку.
А у сім Віра Фещук пішла до школи. Точніше, сам навчальний заклад дівчинка не відвідувала — педагоги приходили до особливої учениці додому.
Мало хто вірив, що з тієї науки буде толк. Та Віра закінчила школу на «відмінно»!
Сьогодні Віра вміє все робити по дому – прибирає, куховарить, доглядає свою оранжерею та навіть вишиває.
Однак особисте життя в жінки не склалося – чоловік, який обіцяв кохати її все життя такою, якою вона є, покинув Віру незадовго до народження другої дитини. Тож тепер вона сама виховує доньку та сина.
— А як інакше? Постійно на когось сподіватися не виходить. Хоча Бог так повів по шляху, що на ньому часто стрічаються хороші люди. Дуже дякую за підтримку усім, хто відгукується своїм чуйним серцем на наші проблеми, старається допомогти. Бо хіба на одну пенсію утрьох виживеш? — усміхаючись, говорить Віра Фещук.
Раніше Віра Фещук займалася продажем косметики однієї з відомих торгових марок. Та нині з цього зиску немає. Бо косметика дорога, у селі не дуже хто на таке тепер тратиться. А ще вона закінчила у Києві курси, де навчилася робити професійний макіяж. Так стала єдиним візажистом, що обходиться у цій справі без рук. Зізнається, що мало не півсела дівчат прибігає до неї, аби змоделювала й пофарбувала їм брівки, зробила святковий макіяж чи манікюр. Ця справа приносить Вірі превелике задоволення!
— Єдине, чого не можу сама зробити, — самостійно одягнутися. Але в мене є мама і підростають маленькі помічники — син та донечка, – каже Віра.
