Ветеранці ОУН-УПА Катерині Себій із села Залісся Іване-Пустенської громади на Тернопільщині виповнилося 99 років. З цієї нагоди працівники Українського Червоного Хреста на Тернопільщині влаштували для жінки тепле й щире свято — з квітами та тортом.
Пані Катерина мешкає самотньо. Вже чотири роки про неї щоденно дбає соціальна працівниця напряму «Догляд вдома» Українського Червоного Хреста Надія Чернець. Іменинниця зізнається: на гостей чекала з хвилюванням і вдячністю, адже підтримка для неї має особливу цінність.
Катерина Павлівна прожила складне і трагічне життя. У травні 1945 року в Чортківській в’язниці від катувань енкаведистів помер її батько. Вже за місяць 19-річну дівчину арештували та вивезли до Сибіру — за допомогу українським повстанцям.
У республіці Комі вона працювала в шахті, на лісоповалі та виконувала іншу надважку фізичну роботу. Після десяти років заслання жінку звільнили, однак навіть дорога додому стала випробуванням — можливостей повернутися одразу вона не мала.
Саме в Сибіру Катерина зустріла свого майбутнього чоловіка Федора — також українця у засланні. Після одруження подружжя повернулося в Україну, до матері Катерини, яка роками чекала на єдину доньку.
На батьківщині на жінку чекали нові труднощі: 25 років важкої праці в колгоспі та постійні переслідування родини з боку місцевої влади. Чоловік Катерини після тяжкої травми в шахті не міг працювати, через що родина жила у скруті. Згодом він помер, залишивши дружину з матір’ю і трьома дітьми.
«Мені здається, що коли я піду у засвіти, то навіть там не зможу розказати всього того, що я пережила на землі», — каже сьогодні Катерина Павлівна.
99 років — із ясним розумом і пам’яттю
Попри поважний вік, у свої 99 років пані Катерина самостійно пересувається, має ясний розум і добру пам’ять. Її старенька прадідівська хатина наповнена речами, зробленими руками матері, яка також була довгожителькою.
«Всі ці вишивки — це мамина робота, я ж так і не освоїла рукоділля», — розповідає жінка, показуючи рушники, подушки та скатертини.
Син і донька Катерини Себій мешкають у Тернополі, ще одна донька — на Буковині. У жінки четверо онуків та двоє правнуків, однак через складну дорогу рідні рідко навідуються до її оселі.
Переживши війну, репресії та заслання, пані Катерина й сьогодні думає про тих, хто боронить Україну.
«Щодня молюся за всіх, хто зараз у ЗСУ, бо добре знаю, що таке війна. І моя найбільша мрія — обов’язково дожити до перемоги України», — говорить ветеранка.
Її історія — це жива пам’ять про століття боротьби, втрат і незламності, яку сьогодні підтримують і бережуть волонтери Українського Червоного Хреста на Тернопільщині.
Читайте також: У Тернополі ВПО отримали корм для тварин: Червоний Хрест підтримав переселенців до Дня тварин
У Тернополі ВПО отримали корм для тварин: Червоний Хрест підтримав переселенців до Дня тварин
