Нещодавно відвідав побратимів на Покровському напрямку фронту. Ситуація важка. Стан у Вугледарі, Селидовому та інших містах Донеччини, оптимізму не додає. Ключове питання побратимів на фронті: «А що далі? Куди йдемо? Що робимо? Які є засоби для досягнення мети?»
У цей час, «сонцеликій» лідор, що спочатку оголошував «формулу миру Зеленського», а нині «планом перемоги», поїхав з виступами до США вирішивши, що він є «центром Всесвіту», для американців. Вирішив, що навколо нього будуть запобігати Байден, Гарріс, Трамп, спікер Джонсон. Але Зе навіть не усвідомлює, що для тих же США війна в Україні – це лише один з геополітичних моментів політики та інтересів штатів. Зараз США зосереджені на арабо-ізраїльській війні, на проблемах відносин Китай-Тайвань, на залученні Індії у політику глобальної безпеки, для них важлива проблема клімату і голоду в Судані.… Через це, аплодувати реальним авторам промов і реприз Зеленського в Америці цього разу не будуть.
За даними, які витікають «через годину по чайній ложці» з оточення Зе, про так звані, чотири пункти, ключове питання – дайте «відкритий і безкінечний чек» не стільки на перемогу України та нищення агресора, скільки на утримання режиму Зе-Єрмака. Зрозуміло, що ніякого «відкритого чеку» він не отримає. Але сьогодні суть не в артисті, який грає роль Чиновника воюючої країни. Суть – в українцях, які неначе пірнули у реальність серіалу «Голобородько-2», «Голобородько-3»…
Дуже багато притомних людей з бізнесу, громадського сектору, навіть деякі військові, дивляться на відосіки Зе і шукають в ньому «шматочки оптимізму» чи «ситі шкварки». Насправді ж люди не оглянулись, як після власної згоди на «не на часі, спитаємо після війни» потрапили у залежність від «зе-арестовича». Вони, як на тоталізаторі подумки ставлять і очікують чи щось дадуть Зеленському чи ні? А домовиться про щось Зеленський чи ні? Можливо він щось підпише з Байденом, Трампом, Гарріс чи кимось ще і все якось само собою розсмокчеться? Може нас кудись приймуть і путлер злякається? Це стало вражаючою інфантильністю колись волелюбного українського народу.
Очікування дива прийшло з душком «руского міра» разом з «квартальними відосами». Це як казка про Івана-дурня, який 30 років просидів на печі, а потім одружився на царівні і все у них стало добре.
Сьогодні, критичне мислення в українців «затуплюється». Багато хто не розуміє, що деінституалізація, втрата управління, відсутність мотивації, навіть для пасіонарної частини українців, – це все, що приніс Зеленський в Українську Державу. Для того, щоб нам допомогли фінансами, зброєю, збільшенням санкцій, ми маємо вплинути своїми вчинками. А галасувати про те, які «мляві» партнери, дають мало грошей, зброї, дуже м’які санкції, що це їхня провина – цей репертуар вже не продається. Ми можемо їх підштовхувати лиш тим, як зростаємо у своїй свідомості та діємо в Україні. Тому продовжувати вести перемовини з нашими партнерами потрібно, але потрібно випереджаючи наводити лад у своєму домі.
На жаль, пересічні українці не знають ані міністрів, ані народних депутатів, які не проявили себе, як компетентні особи на своїх посадах. Відомість державні діячі набувають через свої зашквари, мародерство, корупцію чи інші скандали.
Коли ми сьогодні чуємо, що якийсь комбриг, комбат чи Головнокомандувач неправильно поступив в тій чи іншій ситуації і ютубери вимагають їх звільнення, то це особливих змін не принесе. Тому що команда Зе пустила метастази до найнижчого рівня у державному управлінні. Без зупинення їх росту ми ще довго шукатимем кордон, бо змізериться підтримка партнерів та мілітиме згуртованість української нації.
Знову приходить відчуття, шо приходить час набату. Я часто звертався до українців із закликом: «Не бійтеся!». А зараз я хочу закликати українців прийти до тями і «ПРОКИНУТИСЬ !», перестати звинувачувати у наших проблемах, західних партнерів. Бо спочатку потрібно виконати своє домашнє завдання, зробити те, на що вплинути можемо самі – чавити корупцію, зменшувати тіньову економіку, налаштовувати правоохоронців – бути з народом. І тільки потім будуть нові ресурси для перемоги від партнерів. Тільки після наведення ладу українцями по духу в Україні та об’єднання на шляху до Перемоги прийде успіх.
Чітко зрозуміло, що людина, яка грає роль президента, разом із своїми дефективними менеджерами, цього зробити не зможуть.
Через це, без введення Уряду воєнного часу, навряд чи отримаємо велику допомогу від наших партнерів. Той, хто насправді любить Україну, любить цю землю, любить своїх братів і сестер, має перестати бути клоуном для себе та у своїй свідомості.
Ми маємо впрягтися і тягнути свого плуга, не сприймаючи московських казочок про рятівного Івана-дурня, а вирішувати ключові проблеми, які є тут. Ми маємо відновити інституції, ми маємо перевести економіку на воєнні рейки, ми маємо всіх українців об’єднати на шляху до перемоги. Ми маємо повернути віру українців у перемогу. І тоді й переможемо.
Судитимуть працівника Тернопільської облради за службову недбалість
