22 жовтня минуло сто років від дня народження фольклориста, етнографа, мистецтвознавця, бібліографа, літературознавця й краєзнавця Петра Костьовича Медведика – дослідника, ім’я якого тісно пов’язане з Тернопільщиною. У рідному краї його пам’ятають не лише як науковця, а й як учителя, популяризатора фольклору та багаторічного працівника Меморіального музею Соломії Крушельницької.
Дослідник з любов’ю до рідної землі
Як повідомляють у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, Петро Медведик народився 22 жовтня 1925 року в селянській родині в селі Жабиня Зборівського району (нині – Зборівська громада Тернопільського району).
Він із дитинства любив читати, грав на музичних інструментах, мав здібності до малювання та цікавився історією свого села. Після закінчення школи юнак вступив на філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, а згодом продовжив навчання в аспірантурі цього ж університету.
Вчителював на Тернопільщині – у селах Велика Плавуча, Старий Тараж, Кобзарівка. З 1959 року понад два десятиліття працював у Великоглибочецькій школі, а в 1980-1985 роках поєднував педагогічну діяльність із викладанням курсу фольклору та педагогічної практики у Тернопільському педагогічному інституті (нині – ТНПУ імені Володимира Гнатюка).
З 1988 року Петро Медведик став науковим співробітником Меморіального музею Соломії Крушельницької в селі Біла, де займався збереженням культурної спадщини українського народу.
Його перші наукові праці друкувалися в обласній і республіканській пресі. Згодом вийшли фундаментальні розвідки з мистецтва, літератури, історії театру, освіти. Перу Медведика належать десятки статей, нарисів, біографічних розвідок про діячів літератури, науки, культури та дослідників етнографії.
Навчаючись у Львові, він захопився театром – відвідував вистави львівських і тернопільських театрів, що згодом переросло в глибоке дослідження історії театрального життя краю. Він опублікував низку матеріалів про створення першого професійного театру на Тернопільщині – «Тернопільські театральні вечори», а також про діячів сцени – Леся Курбаса, Миколу Бенцаля, Катерину Рубчакову, Ярослава Геляса, Люсю Давидко, Павла Загребельного та інших.
Науковець і Соломія Крушельницька
Особливе місце у його творчості займала постать Соломії Крушельницької. Пошукова робота Медведика увінчалася виданням кількох книжок:
- «Народні пісні з села Соломії Крушельницької» (упорядник разом з Олегом Смоляком),
- «Віночок Соломії Крушельницької» (зібрав і упорядкував Петро Медведик),
- «Соломія Крушельницька. Шляхами тріумфів: Статті та матеріали» (автор проєкту та співупорядник).
Він також займався дискографією – бібліографічним описом грамофонних платівок і їхньої історії. Створив дискографію творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Марка Кропивницького та Миколи Лисенка.
Про життєвий і науковий шлях Петра Медведика у своєму матеріалі розповів Сергій Куницький, завідувач сектору виставкової роботи науково-методичного відділу Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Виставка у музеї Соломії Крушельницької
У Меморіальному музеї Соломії Крушельницької в селі Біла відкрилася виставка до 100-річчя від дня народження Петра Костьовича Медведика (22.10.1925 – 2.11.2006).
У повідомленні музею зазначено:
«Цього року ми вшановуємо світлу пам’ять Медведика Петра Костьовича – багаторічного працівника Меморіального музею Соломії Крушельницької, людину, яка щиро й віддано служила справі збереження культурної спадщини. Його щоденна праця була сповнена любові до української музичної культури та глибокої поваги до постаті Соломії Крушельницької».
Працівники музею наголосили, що саме завдяки таким людям, як Петро Медведик, музей став не лише місцем збереження пам’яті, а й осередком духовного збагачення для багатьох поколінь.
«До 100-річчя від дня його народження ми з вдячністю згадуємо його внесок у розвиток музею та популяризацію спадщини славетної української оперної діва. Нехай приклад його відданості культурі й рідній землі буде джерелом натхнення для нас і прийдешніх поколінь», – йдеться в повідомленні.
Життя Петра Медведика – це приклад того, як людина може поєднати любов до рідного краю, наукову працю й педагогічну відданість. Його наукові напрацювання й досі використовують у дослідженнях з фольклору та історії культури Тернопільщини, а у музеях області з вдячністю згадують його внесок.
