У селі Молотків Лановецької громади на Тернопільщині відкрили музей-світлицю старовинних речей української культури та побуту. Його власноруч створила місцева жителька Ольга Бочина. Музей розмістили у приміщенні старостату, а зібрати його вдалося всього за місяць. Про це вона розповіла Суспільному.
Ольга Бочина працює у сфері культури. Ідея створити світлицю належала її керівництву, але зібрати вдалося значно більше предметів, ніж очікували. Жінка згадує, що спершу просто обходила односельців і питала, чи мають вони старовинні речі.
Вона розповіла:
“Ходила по людях, питала, що у вас є старовинне? Люди не шкодували. ‘В мене є от, наприклад, одежа ще баби’. Кажу: ‘Дайте мені’. ‘У мене є гребінець, рушник, лавка. Ще є рядно’. Пішла до церкви, там дівчата кажуть: ‘У нас теж є. Ми поміняли рушники’.”
Після цього вона привела до ладу приміщення:
“Прийшла в це приміщення, попросила, щоб мені дали вапна побілити. Ми побілили. Попідводила, що там треба було, попідмальовувала”.
Частину експонатів люди приносили самостійно, деякі Ольга знаходила в покинутих будинках.
“Питалася, кому та хата належить, хто за нею наглядає? ‘Можна, кажу, у тих, що померли, взяти?’ ‘Та можна. А нащо тобі?’ Кажу: ‘Це памʼятки’. ‘Та воно вже таке непригодне до нічого’. Кажу: ‘Та я його почищу, помию чи виперу’.”
Вона згадує і конкретні речі:
“Приміром, кожух мого сусіда, цієї людини вже теж нема. Подивилася, одяг висить. Кажу: ‘Слухайте, дайте мені його в музей’. Кошики, чоботи, валянки. Люди в кирзових чоботах ходили раніше, так я їх теж узяла”.
Серед експонатів — швейна машинка «Зінгер», лавки, скрині, рядна, вишиті рушники, кухонне начиння та інші предмети давнього побуту.
Ольга каже, що лише одна стіна стала замалою:
“Бачу, в мене назбиралося вже багато експонатів, всі не поміщаються. Зразу думала розмістити їх на одній стіні. Бачу, в мене вже багато всього є: машинка швейна, софа, лавки, скриня. І рушників, вишиття багато. Думаю, все хочеться показати. Бо це колишнє, зроблене ще перед 30-ми роками”.
Світлицю вже відвідують місцеві діти. Вони цікавляться призначенням предметів, які давно вийшли з ужитку.
Ольга навела приклад:
“Діти прийшли до мене сюди у світлицю подивитися і питаються: ‘А що це? Чи на ньому можна грати?’ Я кажу: ‘Ні, на ньому не грають, це рубець. Оце полотно, сорочки полотняні потрібно було колись вибити рубцем. Гладили теж рубцем’.”
Жінка вважає, що такі речі важливо зберігати:
“Роблю, кажу, таку світлицю, щоб була памʼятка для дітей. Щоб могли прийти, подивитися. От моя прабабця в такій одежі ходила, хліб місила в діжі, потім пекла, а не пішла в магазин та й купила. Такого тоді не було”.
У планах — створити додаткову кімнату для експозиції:
“У мене ще є ліжка, одна софа, є буфети, які колись називали серванти. Планую ще зробити одну кімнату. Але це вже буде, напевно, з наступного року”.
Читайте також: Портрет, що зберігається в Римі: історія поліціянта та художника з Тернополя Миколи Шевчука
Портрет, що зберігається в Римі: історія поліціянта та художника з Тернополя Миколи Шевчука
