Календарики з усього світу
– З дитинства пригадую, як мені завжди хотілося заглянути у чорну коробку, в якій мама зберігала свій паперовий скарб, – розповідає Уляна. – Однак мати дозволяла це робити лише під її наглядом, бо дуже дорожила кожним екземпляром. Коли у 2000-му році я пішла до першого класу, то й сама стала долучатися до колекціонування. Повертаючись зі школи додому, бігла на пошту і купувала календарик. Також обмінювалася з друзями і в такий спосіб доповнювала мамину колекцію, яка тоді нараховувала більш ніж тисячу примірників.
Пік Уляниного колекціонування припадає на 2010–2015 роки. Саме тоді у соцмережах вона активно спілкувалася з філотаймерами зі всіх куточків України, обмінювалася з ними календарями і купувала нові.
– Тоді моя колекція нараховувала сім тисяч календариків. Найбільше примірників – 978 – мені вдалося зібрати у 2010 році, – каже Уляна. – Багато з них привезені з-за кордону: Естонії, Португалії, Італії, Литви, Польщі… Але найбільше – українських. Був час, коли колекція поповнювалася не так активно. Адже з кожним роком кишенькові календарі друкували дедалі менше. Нині вже мало хто користується паперовими календарями. Їх замінили додатки у гаджетах.
«Довірили мені свій скарб»
Однак все-таки є люди, які не зраджують традиції і носять із собою кишенькові календарики. Та й чимало є колекціонерів цих маленьких скарбів.
– У наших Бережанах теж є люди, які мають чи в минулому мали таке захоплення, – розповідає Уляна. – Мені пощастило познайомитися з бережанкою Тамарою Соколовською, яка в минулому колекціонувала календарики. Їй вдалося зібрати три тисячі примірників. Позаторік усе це надбання вона передала мені. Для мене це було дуже приємною несподіванкою. Лише той, хто колекціонує подібні скарби, може зрозуміти, яким дорогим є такий подарунок.
Про своє захоплення Уляна раніше нікому не розповідала, бо не вважала його чимось надзвичайним. І лише після зустрічі з пані Тамарою та її дочкою Аллою – місцевою активісткою, про Уляну заговорили не лише у Бережанах, а й у всій області. Про колекціонерку писали в обласних та всеукраїнських ЗМІ.
– Не думала, що я так раптово стану відомою, – посміхається Уляна. – На дописи у фейсбуці та газетні матеріали відгукнулося багато моїх однодумців. Я стала спілкуватися з колекціонерами у різних куточках України та закордону. Познайомилася з бережанськими колекціонерами Уляною Кінащук і Володимиром Рубіновичем. Деякі містяни, дізнавшись про мене, почали приносити мені свої календарики. Хтось подарував сто примірників, хтось двісті, а то й триста. Це дуже благородно з їхнього боку, адже вони довірили мені свій скарб.
Не просто колекція, а мініенциклопедія
У 2021 році колекція Уляни Дині нараховувала дванадцять тисяч календариків. Найстарший примірник датований 1965 роком.
– Час, проведений за катологуванням – для мене найкращий відпочинок, – зізнається колекціонерка. – Для когось, може, це звичайна макулатура, а для мене – цінний скарб. Коли взимку вимикали світло, ми з мамою витягали коробки з календарями і починали їх переглядати. Усі календарі я сортую за роками. Кожен примірник дорогий моєму серцю. Про кожен пам’ятаю як він потрапив мені до рук. Календарики – це як машина часу, яка переносить мене у минуле країн і міст. Вони дають змогу вивчати історію, архітектуру, тваринний і рослинний світ, а також подорожувати визначними місцями світу, України та рідних Бережан, знайомитися з колись відомими артистами кіно та естради.
Дуже цінною для Уляни є серія календарів, присвячених Криму. Останній кримський примірник, який у неї зберігається, датований 2015-м роком.
Досить символічним є календарик «Твоя цеглина». Його випустили 2004 року з нагоди будівництва храму святого Володимира у Бережанах.
«Є чимало рекламних, передвиборчих календариків, з новорічною тематикою. Відколи розпочалася повномасштабна війна, в Україні стали більше друкувати патріотичних календарів», – розповідає бережанка.
«За цифрами не женуся»
Нинішня колекція Уляни Дині вже перетнула позначку у вісімнадцять тисяч і важить майже сорок кілограмів.
– Іноді у мене з’являється думка припинити колекціонування, бо вдома уже нема місця для коробок, але побачу новий примірник – одразу кортить придбати, – каже моя героїня. – Найближчим часом планую зробити обмін календарів із жінкою з Бразилії. Часто отримую дзвінки та листи від колекціонерів із Тернопільщини. Нещодавно мені написала жінка з Оріхова Запорізької області. Її тринадцятирічний син зацікавився філатаймією і забажав придбати у мене кілька примірників. Я дуже зраділа, що цей юнак захопився колекціонуванням календариків і передала йому три сотні екземплярів. Мій обмінний фонд нині налічує п’ять тисяч примірників, тож я маю чим ділитися. Мене часто запитують, яку я планку поставила для своєї колекції. Але я не женуся за цифрами. Просто роблю те, що мені подобається і що приносить насолоду моїй душі.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА
