Загиблого Героя Юрія Горайського, якого днями поховали у Збаражі, розстріляли під час бойового завдання, пише 0352.
Він йшов попереду розвідгрупи і з товаришем прийняв на себе кулі, зате врятував решту воїнів.
Про обставини загибелі Горайського на своїй сторінці в Фейсбуці написав журналіст, воєнний експерт Юрій Бутусов.
«4 березня група спецназу 73-го морського центру спеціальних операцій виконувала завдання з патрулювання лінії оборони українських військ.
Це одна з кращих груп 73-го центру. Командир – позивний “Трасер”, колишній директор середньої школи, прекрасний наставник, який проявив себе як вольовий командир, виводячи своїх бійців з Іловайська.
Вони вели спостереження і вийшли на задану висоту, з якої російські бойовики могли організувати напад на наші позиції.
Вони вирішили перевірити все. Вони могли не ризикувати. Поспостерігати і піти. Але якби вони не зайшли на висоту, то завтра звідти могла прилетіти смерть для інших наших воїнів.
Попереду йшов головний дозор – так положено в бойовому порядку, завжди є хтось, хто йде попереду, щоб першим виявити ворога, першим подати сигнал небезпеки, першим вступити в бій. В дозорі завжди йдуть кращі – ті, хто готовий до смертельного ризику.
У головному дозорі групи 4 березня йшли Юрій Горайский і Олександр Хмеляр.
Горайський – доброволець, колишній глава Збаразької районної держадміністрації Тернопільської області, який пішов в армію рік тому. Коли Юрія звільнили, він не чіплявся за держслужбу, а відразу пішов на фронт.
Хмеляр – професійний воїн, кадровий спецназівець. Родом з Одеської області, жив у Одесі. Олександра Іванова прекрасно написала про нього:
“Це воїн професіонал, і одночасно – юнак-романтик. Люблячий син і брат. Громадянин з великої літери. Він дуже переживав., Що шляхи з деякими його друзями виявилися різними. Що вдома мама залишається одна. Що там де вони живуть, не всі люблять Україну. Він мріяв про що. Він любив мотоцикли., як може любити їх хлопець. Він був цільною і сильною особистістю “.
Сталося те, що трапляється на війні. На висоту вийшла розвідгрупа противника – до двадцяти чоловік.
Вони побачили один одного раптово, дистанція – 20 метрів.
Юрій Горайський і Олександр Хмеляр вступили в бій. Головний дозор виконав завдання – ворогові не вдалося вдарити по всій групі.
Наші бійці розвернулися і разом з групою підтримки відкрили вогонь по ворогу. У бою на надкоротких дистанціях може вціліти тільки той, хто готовий пожертвувати всім. 20 метрів, всього лише 20 метрів …
Юрій та Олександр загинули на місці.
Групі надійшла команда на негайний відхід. Але бойові товариші не кинули своїх полеглих. “Трасер” команду на відхід вирішив не почути – вони накрили противника вогнем і пішли вперед. Головний дозор прийняв на себе основний потік свинцю, але їхні товариші завдяки цій самопожертві били напевне. Ризик був величезним, але був і професійний розрахунок.
І вони зробили це. Розвідгрупа противника була знищена. І тоді спецназівці змогли забрати тіла своїх побратимів. “Трасер” нікого зі своїх не кинув, повернулися всі ….
Незабаром під’їхала БМП 72-ї бригади, і вивезла загиблих і поранених.
Завдання було виконано.
Горайський був у Збаражі відомим політиком, і коли він пішов на фронт, писали, що Юрій піариться, що невідомо, де він воює і воює взагалі. Ось останнє інтерв’ю Горайського:
“Почуття обов’язку мене заставило йти на війну. Чи не зміг я стояти осторонь, коли молоді хлопці на передовій забезпечують спокій і мир для нас, зокрема для мене і моєї сім’ї. Бог і батьки дали мені здоров’я і я вирішив, що свою батьківщину і свою землю можу сам боронити від цієї погані”.
Юрій Горайський і Олександр Хмеляр тепер в нашій пам’яті і в пам’яті їхніх сімей назавжди залишаться в головному дозорі”, – написав Бутусов.
