Щоб і вовки ситі, і вівці цілі… Мережу Інтернет просто підірвала інформація про виселення (точніше – про переселення) дітей з обмеженими можливостями життєдіяльності, а саме – Чортківський МКЦ комплексної реабілітації осіб з інвалідністю «Дорога в життя», з добре облаштованого приміщення для особливих дітей, з капітальним ремонтом за європейськими стандартами, в старе абсолютно наразі не пристосоване для реабілітації дітей. Отож, спробуємо викласти фабулу справи назрілих обобічних непорозумінь, як-то кажуть, проштудіювати розладдя…
«Вже котрий тиждень не вщухають обговорення щодо переселення Центру «Дорога в життя» з їх рідного другого дому в приміщення старого дитячого садка, – опубліковано 11 березня ц. р. у соцмережі на сторінці газета Місто. – Міська влада Чорткова, аби отримати міжнародні кошти на квартири переселенцям, максимально оптимізувала власний заклад, у якому перебували люди, котрі потребують особливого догляду, і перенесла його куди подалі. Займаючись освоєнням мільйонів гривень, здається, забули, як сильно саме люди з інвалідністю потребують любові та доброго серця кожного з нас».
Уже десяток років (з 2013-го) заклад «Дорога в життя» знаходився в спальному корпусі школи-інтернату (тепер – Чортківська гімназія № 3 ім. Романа Ільяшенка), що по вулиці Коновальця, 13. За цей час там зробили капітальний ремонт, закупили спеціальне обладнання для реабілітації людей з особливими потребами…
Проте після повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли в Чорткові почали віднаходити прихисток сім’ї вимушено переміщених осіб, міська влада, залучивши інвестиції, вирішила переробити вказану вище будівлю під квартири для переселенців. А відвідувачам «Дороги в життя», як свідчить одна із матерів Галина Крок, порадила залишатися вдома, бо, бач, рівноцінної будівлі попередній у місті не знайшлося.
«Я мала змогу вийти на роботу, бо моя дитина перебувала на денному стаціонарі реабілітаційного Центру, – пояснює одна з мам. – По мою дитину приїжджав автобус, і я була певна, що це найкращі умови та найкращий догляд у реабілітаційному процесі. На жаль, тепер ми назавжди замкнені вдома»…
До слова, питання про переселення «Дороги в життя» деінде постає вже не вперше. Тоді мешканці Центру відстояли своє право, та й команда міської ради запевнила, що вони «залишаються в стінах спального корпусу, який подано на грант». Окрім того, «Дорога в життя» має Договір оренди цього приміщення на 49 років (до 2063 року!), як пояснюють батьки. Але… Як кажуть, біда не сама ходить.
Думали, сподівалися відвідувачі «Дороги в життя», що з призначенням (2 лютого ц. р.) нової директорки реабілітаційного центру матимуть і розуміння, і вагому підтримку від неї. За їх словами, не так сталося, як гадалося: 6-го лютого новопризначена очільниця на сесію міської ради подала клопотання про зміну назви Центру з «Чортківський міський комунальний центр комплексної реабілітації дітей та осіб з інвалідністю «Дорога в життя» з відділенням денного перебування» на «Чортківський міський комунальний соціально реабілітаційний центр дітей з інвалідністю «Дорога в життя». (Вловили різницю в назві? – авт.) Отож, вилучення деяких важливих слів з назви свідчить про те, що люди з інвалідністю, які досягнули вісімнадцятиріччя (а таких – 14 (!) осіб), а разом із ними і їхні батьки, опікуни сидітимуть вдома, так би мовити, в чотирьох стінах, тобто – ідуть в нікуди, стаючи відірваними від суспільства. Таким безглуздим, як кажуть, рішенням влада порушує Закон України «Про соціальні послуги», дискримінує за віковою ознакою осіб з інвалідністю, зазначають батьки.
Відтак до Центру навідалася делегація представників міської ради і поставила членство «Дороги в життя» перед фактом, що з певного зазначеного дня Центр у приміщенні спального корпусу перестає функціонувати, бо тут відбуватиметься реконструкція, об’єкт перебудовуватимуть під житлові квартири для переселенців. Хоча, до речі, будівля триповерхова, «Дорога в життя» містилася лише в одному крилі першого поверху. Невже не досить місця для житлових квартир?!
Невже в міської влади в пріоритеті: освоєння грантових мільйонів, нове житло для переселенців. А особи з інвалідністю, діти з обмеженими можливостями життєдіяльності нехай самі колотяться в своїй біді чи як?! Виникає запитання: коли ж ремонти збираєтеся там робити, панове владарі, і за які кошти? Адже, стверджують в «Дорозі в життя», щоби привести приміщення спального корпусу (де досі функціонував Центр «Дорога в життя») до відповідних санітарно-гігієнічних норм, у 2018-2019 роках із міського бюджету було витрачено більше півтора мільйона гривень. Батьки дітей, на долю яких випали надважкі випробування, ходили не на одну сесію міської ради, щоразу випрошуючи (з їх слів) кожну гривню. Ремонт у вказаному приміщенні тривав півтора року! А за той час діти тіснилися в одній класній кімнаті… І ось тепер, коли, нарешті, приміщення стали відповідати усім стандартам, дітей-інвалідів влада вирішила виселити…
Опісля спротиву колективу «Дороги в життя» щодо такого рішення міської ради (виселення-переселення), міський голова пан Шматько записав відеозвернення з поясненням власної позиції (усі охочі можуть переглянути відео у Фейсбуці на сторінці Чортківської міської ради, датоване 9-м березня ц. р.): «…Не розумію цього хайпу, який підняли окремі батьки, їх підтримали опозиційні політики… Нам вдалося виграти великі міжнародні гроші для облаштування житла для переселенців… Отож, вирішили облаштувати смартквартири. Триповерхова будівля, фактично, пустує. Лише невеличку частину приміщень займає «Дорога в життя». Гадаю, нічого поганого ми не зробили, навпаки – вирішили відновити споруду і переобладнати в соціальне житло. Окрім житла, в будівлі будуть створені додаткові робочі місця (перукарня; майстерні ремонту взуття, одягу). Тож надалі перебувати поруч Центру та соціальному житлу буде просто некомфортно… В цьому рішенні стратегічно ми виграємо. Раціонально використовуватиметься кожне приміщення… Все необхідне облаштування для дітей з обмеженими можливостями ми зробимо. Приміщення набагато просторіше від того, в якому зараз перебуває Центр… Шукаємо всі можливі варіанти для покращення функціонування вказаної організації, створимо всі належні умови. Коли все це буде зроблено, тоді й переселятиметься «Дорога в життя». Повторюся: ми раціонально використовуємо комунальне майно громади. У нас все прозоро…».
Днями батьки дітей і осіб з інвалідністю «Дорога в життя» (до слова, не двоє, як зазначив у відеозверненні пан Шматько, а 19 осіб) підписали Звернення до депутатів Чортківської міської ради:
«Ми, батьки дітей і осіб з інвалідністю «Дорога в життя», звертаємося до депутатів восьмого скликання Чортківської міської ради, а саме: Батрина В.П., Безпалька О.В., Білика О.Л., Буденькевича С.М., Великоборець Н.І., Гевка П.І., Грабовецької С.С., Демкович Л.І., Дзиндри Я.П., Зазуляка А.І., Махомета Л., Нагірного В.С., Поліщук Л., Рудик С.М., Скалій О.О., Табачак М.Б., Тимофія Р.М.; міського голови Шматька В.П.
Просимо відкликати свої голоси під рішенням за № 1262 шістдесят другої сесії Чортківської міської ради восьмого скликання від 14.02.2023 р.
Ми щиро віримо, що ви всі не до кінця зрозуміли, що, проголосувавши за зміну назви нашого центру, де було забрано слова «осіб з інвалідністю», позбавили 14 (!) молодих людей, яким виповнилося 18 років, повноцінного життя в суспільстві.
Ще не пізно повернути все, як було!
Ви всі маєте власних дітей і онуків, які здорові, веселі та щасливі, ходять до школи, навчаються у вузах, живуть повноцінним життям! А наші, з особливостями розвитку і вродженими вадами, мають тільки цей центр для реабілітації з групою денного перебування.
Це для них єдина можливість виходити «в люди», бачитися з друзями! Вашим розчерком пера вони будуть замкнені в чотирьох стінах і у власному тілі!
От як ми, батьки, маємо їм пояснити, що їх виганяють з їх рідного другого дому?
Сподіваємося на ваше сумління, громадянську позицію, власну честь і гідність!».
А ще – дописи у Фейсбуці:
«Кожен день ми плетем їм життя із м’якої тепленької нитки. Ми плетем їм життя, не змиливши одної петлі! Ми плетем їм життя, де на спицях в узорі молитви, побажання любові в цвітінні святої землі. Ми плетем їм життя із барвистої світлої нитки, ми вплетем в їх життя ясний день, промінці і зорю. Де нитки ми берем? Їм про це не розкажем нізащо… Щоб плести їм життя, потайки розплітаєм своє…».
Тетяна Лякуш
Журналіст
Обговорення