Головний сержант Андрій, командир взводу матеріально-технічного забезпечення одного з батальйонів 125 Окремої бригади Сил Територіальної оборони Збройних Сил України, пішов воювати за Україну у перші дні повномасштабного вторгнення російської погані. За три роки війни його діти підросли, він набув неабиякого бойового досвіду, накопичилася втома, але не зменшилася мотивація… Як насправді служити у “тиловому підрозділі” бойової бригади, яка сформована, в основному, з львівських добровольців?
У своїх 38 років Андрій уже тричі приміряв військову форму у різних військових частинах. Строкову службу проходив у 2004-2005 роках на Київщині, був у підрозділі РЕБ. У 2014 р., під час АТО/ООС – сектор Б на Донеччині, 66 військовий шпиталь.
А потім повернувся додому у рідний Львів, щоб зайнятися мирною роботою: був автослюсарем, ремонтував автомобілі.
Та настав чорний день 24 лютого 2022 року. Боєць прибув у ОТЦК та СП як резервіст першої черги, але його підрозділ уже був повністю сформований, шпиталь перебував на Донеччині… Тому запропонували варіант щодо направлення в одну з бригад ТрО ЗСУ. 125-та саме формувалася, тож офіційно 14 березня Андрій і був мобілізований…
Удома залишилися мама, дружина і 2 неповнолітніх дітей: синові на той час було 7 років, доньці виповнився лише один…
Відомо, що кожна війна як починається з логістики, так нею і завершується. Тому виконують свої обов’язки бійці взводу матеріально-технічного забезпечення одного з батальйонів 125 ОБр ТрО ЗСУ фактично в режимі 24/7. Мріють, щоб підрозділ був повністю укомплектований за штатом, але розуміють причини, чому це наразі не так… Зараз тут є і чимало обмежено придатних, але ж зрозуміло, що їм доводиться займатися нелегкою фізичною працею нарівні з іншими… Тут воїни різного віку – від 24 літ і до 58 років. Є й жінки…
Тож взводові за таких обставин доводиться працювати і за себе, і “за того хлопця”, який чомусь не в армії…
“Тема ухилянтів – болюча, – каже командир взводу МТЗ із позивним “Чорний” (такий присвоїли, сміється, бо працює в підрозділі по-чорному). – Коли я особисто спілкувався з тими, хто ховається, то не раз чув таке. Мовляв, він герой і патріот, але візьме зброю тільки тоді, коли буде “треба”. Дивно! А коли саме це “Треба” виникне? Коли в його хату окупанти прикладами автоматів постукають? Я не буду нікого засуджувати чи повчати, але часом, на емоціях, так і хочеться сказати: “Тікайте, ховайтеся, але тоді вже в Україну не повертайтеся!”. Та й СЗЧ-шників, мабуть, треба позбавлявся статусу УБД. Хоча… Вони ж, усе-таки, воювали, а класичні ухилянти четвертий рік або переховуються, або бронюються”.
Головний сержант “Чорний” переконаний: якщо ти нормальна людина, то в армії проблем нема. Ніхто тут нікого не гнобить, навпаки, кожен допомагає по максимуму! Тому поруч із командиром – завжди його бойові побратими. Саме бойові, бо, говорить Андрій, хоч логісти і не штурмовики, але на позиціях із окупантами хлопці воювали неодноразово. Навіть на Бахмутському напрямку… І він у їхньому числі!
Тож добрим словом згадує багатьох. Насамперед, старшого солдата Богдана: воїна із позивним “Пеле”, він старший майстер рухомої майстерні безпілотних авіаційних комплексів. А також кухаря, солдата Володимир (позивний “Флойд”) і командира відділення технічного обслуговування автомобільної техніки, молодшого сержанта Мар’яна (“Дрібонький”); водія, сержанта Василя (“Батя”); старшого водія старшого солдата Олександр (“Черкаси”) та багатьох інших, хто цього разу в об’єктив фотокамери не потрапив.
Крім якісного поповнення людьми підрозділ потребує і багато чого іншого. Наприклад, бракує навіть не інструментів, а фінансування на великі закупівлі: одне колесо на вантажівку до 40 тис. грн вартує, а їх треба далеко не одне! Недавно бійці купили кілька РЕБів: за свої кошти та допомогу від волонтерів, можливості яких, як відомо, вичерпуються… А без РЕБів в сучасних реаліях фронту – аж ніяк!
Що сьогодні для головного сержанта та його підрозділу найважче?
“Напевно, нерозуміння, на чому стоїмо, коли не визначені чіткі терміни служби за мобілізацією? Якби були зрозумілі строки, знаю з досвіду участі в АТО/ООС, було б набагато легше. Хай би через рік служби хоча б по 6 місяців на перепочинок, була б зовсім інша ситуація. А так… Навіть планові відпустки часом скасовуються… Ми знаємо, чому ситуація саме така, ми продовжуємо воювати, але говорити про це, думаю, також потрібно”.
Так чи інакше, взвод МТЗ головного сержанта “Чорного” продовжує воювати з ворогом, допомагаючи іншим підрозділам 125 ОБр ТрО ЗСУ наближати Перемогу. І все в них вийде якнайкраще, бо прийшли у військо одними з перших та за покликом сумління!
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ Збройних Сил України.
Фото відділення комунікацій 125 Окремої бригади ТрО ЗСУ та з особистого архіву “Чорного”.
