Новим віянням часу стали так звані «цивільні шлюби» — вступ у подружні стосунки без вінчання в Церкві та без державної реєстрації. Мовляв, так зручніше вирішувати майнові суперечки, якщо сім’я розпадеться, адже в такому «шлюбі» квартира, машина, земельна ділянка тощо не є спільною власністю.
Але виникає запитання: чи можуть бути щасливими люди у «цивільному шлюбі»? Звичайно, можна знайти пари, які певний час відчувають себе «комфортно» без вінчання та реєстрації. Нещодавно на телеканалі NEWS ONE показали короткий сюжет про сім’ю, якій начебто вдається жити щасливо без реєстрації. Якби журналісти поставили за мету довести переваги саме такого «шлюбу», то їм би не важко було знайти для контрасту й пари, нещасливі у своєму вінчаному і зареєстрованому шлюбі. Це дійсно так: у наш час чимало і вінчаних, і зареєстрованих шлюбів не витримують випробування часом. А коли так, то який сенс церковного вінчання? І навіщо у паспорті ставити штамп про реєстрацію шлюбу?
Якщо розглядати проблему шлюбу із сучасного, секулярного, а по суті своїй — язичницького погляду, (за яким людина є вільною і самодостатньою і всілякими способами повинна підтримувати цю свободу і самодостатність, жити для себе, завжди прагнучи отримати задоволення), то у такому випадку і справді вінчання чи державна реєстрація шлюбу зайві, оскільки заважають насолоджуватися втіхами цього життя.
Зовсім інакше сприймають вінчання чи просто штамп у паспорті люди, які мають тверду віру в Бога, яким властива жертовність у ставленні до свого ближнього, які прагнуть жити не задля власного задоволення, які усвідомлюють, як важко самотужки, без допомоги Божої, противитися всіляким спокусам і жити по совісті. Для них Вінчання в Церкві — це не просто обряд, традиція чи мода, а велике Таїнство; через нього вони отримують Божу благодать і силу, аби нести нелегкий сімейний хрест.
Мабуть, не випадково під час свого короткого земного служіння Спаситель Христос сотворив перше чудо на весіллі в Кані Галілейській. Коли у господарів закінчилось вино, то Господь із води зробив вино, і воно було набагато кращим, ніж те, яке подавали до цього. Під час Таїнства Вінчання нареченому й нареченій нагадують про це чудо: перед тим як обводити їх навколо аналою з Розп’яттям і Євангелієм, священик дає їм випити спільну чашу вина. Цей символ слід тлумачити так, що їм набагато легше буде йти разом життєвим шляхом, якщо вони черпатимуть натхнення від доброго вина благодаті Божої, а не від вина плотської пристрасті, яке часто дуже швидко закінчується.
Білий рушник, на якому стоять молодята, і вінці, які тримають свідки над їхніми головами, мають, на думку святителя Іоанна Златоуста, свідчити про те, що вони до шлюбу зберегли свою цнотливість, не розтлили свою душу і тіло розпустою. Білий колір символізує чистоту і благодать Божу, яка вічно підтримуватиме в них вірність і взаємну любов; вічність символізують коло, яке вони тричі замикають у супроводі священика, ідучи навколо аналою з Хрестом, і золоті обручки, якими вони тричі обмінялися.
Церква може дозволити розлучення лише в разі перелюбу, сильного пияцтва або агресії одного із обвінчаних, коли спільне життя у шлюбі вже неможливе. Чому ж деякі вінчані шлюби розпадаються навіть без зазначених вище причин? Напевне, тому що дуже мало молодих людей нині здатні усвідомлювати важливість збереження цнотливості до шлюбу. На жаль, часто під час Таїнства Вінчання над молодими тримають вінці, яких вони насправді не заслужили. Статистика свідчить: лише чверть юнаків і дівчат вступають у шлюб, зберігши цнотливість.
Якщо сім’я, як пише у своєму посланні апостол Павел, — це мала церква, яка, як і Церква Божа, повинна бути святою і непорочною, то ті, хто втрачає цнотливість до шлюбу, закладають у фундамент своєї майбутньої сім’ї не твердий камінь довіри і любові, а крихкі цеглини, зліплені з гнилої соломи похоті. Тож не дивно, що такі шлюби, навіть коли вони вінчані, дуже часто недовговічні. Статистика просто шокує: більше половини вінчаних і зареєстрованих шлюбів розпадається.
Що ж робити тим, хто не зберіг цнотливості, але мріє про щасливий шлюб, про подружжя на все життя?
Церква, Головою якої є Сам Господь Бог, Який дві тисячі років тому прийшов на землю, щоб спасти не тільки праведників, а й усіх грішників (також і блудників), пропонує таким людям якнайшвидше прийти в храм і щиро покаятися у гріхах необачної юності. Зазвичай, за такі гріхи священик накладає єпитимію. Єпитимія — це засіб для зцілення духовних недугів, який може складатися з молитов, земних поклонів, милостині тощо. Вона допомагає повернути втрачену через тілесну і душевну нестримність чистоту — запоруку справжньої, невичерпної любові та вірності у сім’ї.
Що ж скажемо після цього про «цивільний шлюб»? Насправді, це ніякий не шлюб, бо шлюб — це гармонія любові, а не поєднання двох егоїзмів; це безмежна довіра одне до одного, а не підозра; це жертовність і самовідданість, а не корисливість.
Лише церковний шлюб, що звершується не по моді, а по вірі в силу Таїнства Вінчання, шлюб, Виконавцем якого є Сам Господь, здатний подарувати двом серцям спільне щастя, яке не обмежується цим життям, а сягає у вічність.
Архімандрит Маркел (Павук)
Будучи у подружньому зв’язку, ми одне одному замінюємо і руки, і ноги, і слух. Шлюб і слабкого робить удвічі сильнішим, дарує велику радість доброзичливим і печаль недоброзичливцям. Спільні клопоти подружжя полегшують скорботи; спільні радощі для них ще кращі. Єдинодушним у шлюбі багатство приємніше, а в бідності саме єдинодушшя приємніше за багатство. Для них подружній зв’язок є ключем цнотливості та побажання, ознакою відданості. У них одне пиття з домашнього джерела, яке не вкушають сторонні, яке не витікає нікуди і нізвідки не притікає. Становлячи єдину плоть, вони мають і одну душу, і взаємною любов’ю однаково породжують одне в одному стремління до благочестя. Бо шлюб не віддаляє від Бога, а, навпаки, більше прив’язує, оскільки більше має спонук.
Святитель Григорій Богослов
Бережіть з дружиною взаємну любов. У цьому джерело щасливого сімейного життя. Але потрібно доглядати за ним, щоб не засмітилося.
Довіру один до одного втратити або похитнути як-небудь найбільше бійтеся. Тут основа щасливого подружнього життя.
Святитель Феофан Затворник
