Того дня Інні було дуже зле — напередодні її коханий, без якого вона не уявляла свого життя, сказав, що полюбив іншу. Цілу ніч жінка проплакала, а зранку вирішила, що покінчить із собою.
Інна постановила: якщо зрадила найближча людина, то її на цім світі вже нічого не втримає. Як саме піти з життя, міркувала недовго. Обрала найлегший і безболісний, на її думку, спосіб — отруїтися таблетками. Та, як на зло, у домашній аптечці було тільки активоване вугілля, зеленка, пластир і анальгін.
— Це несерйозно, — втерла очі Інна, не думаючи відступати від за-планованого. — Треба піти купити ліків.
Надворі сніжило. День був сонячним і святковим — християни відзначали Водохреще. Та навіть те, що вірні святкують величний празник, Інну не зупинило. В аптеці витратила майже усю суму із гаманця, згребла до сумочки купку блістерів із таблетками й поспішила додому.
До її будинку залишалося зовсім трохи, коли нога необережно по-сковзнулася на слизькому тротуарі. Щось хруснуло — і кінцівку пронизав гострий біль.
— Ох! — не втрималася Інна. — Як боляче.
Тієї миті її під руку підхопив старенький дідусь. Занепокоєним голосом запитав, що трапилося. По-співчував і запропонував провести додому.
— Дякую, мені недалечко. Он той будинок, — втішилась Інна. — На першому поверсі живе подружка, вона допоможе.
— Усе буде добре, — заспокоїв її старенький.
— Хоч би перелому не було, — силувано всміхнулася жінка, міркуючи що план із таблетками доведеться відтермінувати.
— Перелому нема. І трагедії великої теж. Хоча дехто, коли трапляється якесь нещастя, одразу починає винуватити Бога, плакати та ридати. А деякі випробування обставинами чи людьми треба просто пережити, перетерпіти, — мовив дідусь.
«Дивний старий, — подумала Інна. — Поговорити йому нема з ким чи що». Нічого не відповіла йому, промовчала. А дідусь провадив своє. Добре, що додому було недалеко.
— А щоб не тужити, не впадати у відчай, треба цінувати дрібниці. Милуватися, наприклад, цим морозним, але погожим днем. Синім небом. Синичками на гіллі. Навіть зараз можна відчути красу зимової миті. Тим більше, сьогодні великий празник — Господнє Хрещення, — і раптом бородань глянув Інні прямісінько в очі. Погляд його був щирим, добрим, відкритим. — А знаєте, священики кажуть, що злий дух спеціально підбурює добрих людей на погані вчинки у великі свята. Нашіптує, наприклад, що життя сіре й не має жодного сенсу. Що краще вмерти, ніж долати проблеми. Але це не так.
Він обережно посадив Інну на лавочку біля під’їзду, розпитав, у якій квартирі живе подруга, й насамкінець твердо сказав:
— Інно, у вас усе налагодиться. Ще буде і добрий чоловік, і діти — хлопчик та дівчинка. Просто трохи почекайте і ніколи, ніколи не робіть отаких дурниць.
Від здивування жінка мовби заніміла. Отямилася від голосу переляканої Оксани:
— Інночко, що з тобою?!
Подруга поохала, завела її до себе додому, викликала таксі, щоб довезти до лікарні. А тоді Інна раптом поцікавилася, де ж дівся дідусь-перехожий. В Оксани здивовано округлилися очі.
— Який дідусь? Ти про що? Я за мінеральною водою із дому вийшла. А тут ти сидиш, уся поблідла від болю…
…Хто був тим супроводжуючим, що захистив її від непоправного, — ангел-охоронцець чи небесний опікун, а може, душа предка — Інна не знала. Проте передбачення старенького справді збулося. Через рік цілком випадково жінка познайомилася на роботі з Аркадієм. У них закрутився роман, згодом вони одружилися. За якийсь час діждалися Остапчика, а цієї весни знову чекають поповнення. Лікарі, як і той сивобородий незнайомець, обіцяють, що лелека принесе їм принцесу-дівчинку…
Ілона АНДРОЩУК,
Фото з вільних джерел, текст: Вільне Життя
