Про це Андрій Олійник розповів Суспільному.
“Я своїми силами минулого разу одну машину передав хлопцям на Запорізький напрямок, синові друга. Він служить медиком і потрібна була для евакуації машина. Я тоді свою власну машину віддав хлопцям і зробив мінімальний такий збір, бо її треба було підремонтувати, колеса поставити спеціальні, то той збір був дуже важкий. Я не думав, що люди настільки звикли до війни, живуть у своїх реаліях”.
Чоловік спілкується із командиром брата, той попросив його про авто для бійців. Тож тернополянин вирішив продати або обміняти один зі своїх автобусів, щоб забезпечити військових необхідним транспортом.
“Коли мене командир попросив, якщо є можливість, щоб якогось позашляховика для розвідки і для ще деяких бойових задач, то я зрозумів, що якщо я напишу оголошення про збір, то великого результату не було б. Я прийняв рішення одного автобуса поміняти на позашляховики, або продати, щоб передати хлопцям. До мене вже дзвонили організації і ми в процесі переговорів”.
Андрій Олійник розповідає, його брат хотів бути штурмовиком. Він вирішив долучитися до Сил оборони добровольцем, спочатку у спецпідрозділ “Сонечко”:
“Це людина, яка розуміла “А хто, як не я?”. Наприклад, коли одну з наших позицій оточили і обстрілювали, то в хлопців закінчувалися вже набої. І командир не міг дати наказу їхати на смерть, він просто запитав: “Хто готовий поїхати привезти боєприпаси? Але це дорога, можливо, в один кінець”. Доброволець мав проїхати по полю, яке обстрілювали зі всіх сторін. І ніхто з батальйону не визвався, а тільки мій брат сказав “Хлопці, а якби ми там сиділи, хто б нам привіз ту зброю?”.
“Він поїхав, довіз, повернувся якимись невідомими дорогами, прострілена машина. Коли він заїхав в частину — всі приємно здивувалися, що він повернувся. Вони сподівалися, щоб він хоч туди поїхав, а йому вдалось повернутися. Це одна з історій, яку його побратими розповідали на його похороні”.
Віталій Олійник мав позивний “Механік”. До повномасштабного вторгнення росіян допомагав братові із бізнесом — ремонтував його автобуси.
“Ця людина на фронті ночами не спала, він міг вночі прокидатися і йти в гараж, щоб ремонтувати машини. До нього командир каже: “Куди ти йдеш, ти ще ж не виспався”. А він каже: “Як я можу спати спокійно, якщо я розумію, що хлопці завтра на тій машині до позицій можуть не доїхати?”.
