Тернопільський дизайнер Олег Худий восени минулого року пішов в АТО добровольцем. Він служить в одному зі спецбатальйонів міліції. Зараз – на Луганщині. Донедавна чоловік працював у Львові. Разом зі своїми друзями відкрив там фірму з художнього ковальства, розробляв ескізи різноманітних художніх виробів, пише “20 хвилин”.
– Він з вересня там, пішов на Схід добровольцем разом з тими хлопцями, з якими працював у Львові, – розповідає його мама Надія Худа. – Навіть не було якихось особливих роздумів. Забили залізом двері – і пішли всі разом. Вони так тримаються з часів Майдану. Пішли за своїм теперішнім командиром батальйону, якого знають ще з Майдану, з яким пройшли всі найгарячіші події в Києві. Коли почався Майдан, вони там були з першого дня, аж доки Янукович не втік з країни. За весь час, Певно, раз приїжджав додому відмитися і відігрітися.
Зараз Олег – командир взводу. Бере участь у спецопераціях, шукає шпигунів, яких вони потім передають Службі безпеки, чергує на блок-постах.
– Завжди телефонує мені до певної години вранці, – каже співрозмовниця. – Каже, аби подзвонити, треба вилізти на дах будинку, бо тільки там «ловить» мережа. Хоча телефонує часто, але багато не розповідає. Коли я щось розпитую, каже лише, що був на роботі, що в нього все добре. Він у мене дуже скромний, але казав, що його нагородили. Дали значок і 1000 гривень.
– Найбільше мене хвилює, що він нічого не боїться, – каже пані Надія. – У нас же військова сім’я. Чоловік мій – кадровий офіцер. Пригадую, коли ми на початку 90-х років були в Таджикистані, то чимало пережили.
На початку квітня рідні чекають Олега на ротацію.
– Син ще місяць тому мав приїхати, але не було ким їх замінити, – додає співрозмовниця. – Він досконало знає російську, вільно спілкується, з якимись комп’ютерними програмами працює, що навіть мені не говорить – там це цінується зараз. А от недавно телефонував і казав, що скоро приїде на ротацію.
– Завжди телефонує мені до певної години вранці, – каже співрозмовниця. – Каже, аби подзвонити, треба вилізти на дах будинку, бо тільки там «ловить» мережа. Хоча телефонує часто, але багато не розповідає. Коли я щось розпитую, каже лише, що був на роботі, що в нього все добре. Він у мене дуже скромний, але казав, що його нагородили. Дали значок і 1000 гривень.
– Найбільше мене хвилює, що він нічого не боїться, – каже пані Надія. – У нас же військова сім’я. Чоловік мій – кадровий офіцер. Пригадую, коли ми на початку 90-х років були в Таджикистані, то чимало пережили.
На початку квітня рідні чекають Олега на ротацію.
– Син ще місяць тому мав приїхати, але не було ким їх замінити, – додає співрозмовниця. – Він досконало знає російську, вільно спілкується, з якимись комп’ютерними програмами працює, що навіть мені не говорить – там це цінується зараз. А от недавно телефонував і казав, що скоро приїде на ротацію.
Обговорення