Студентка третього курсу Тернопільського медунівеститету Ірина Токарчук нещодавно повернулася із Лисичанська, де проводила вишкіл з тактичної медицини від інструкторської групи «Білі берети», пише “За Збручем”.
Це вже не вперше дівчина їде у зону АТО.
– Я вже не планувала нікуди їхати, але оскільки в 24 бригаді служить мій тато, то я була дуже зацікавлена зібрати сильних інструкторів для цієї поїздки. Логістику забезпечувала ГО”Патріот”. А на місці – начмед Михайло. Це був найкращий вишкіл, який я коли-небудь проводила. Начмед зібрав 60 бійців, які хотіли бути санінструкторами у підрозділах, тобто ентузіазм, мотивація, бажання, зацікавленість аж переповнювали їх. В них очі «горіли», було видно, що їм це треба. Разюча відмінність між ними і бійцями на полігонах. Декілька бійців, до речі, підходили і розповідали, що ми їх на полігоні вчили. Дякували…
Усі дуже заздрили моєму татові, коли дізналися, що я його дочка. А загалом в АТО все як раніше. Лише поряд з веденням бойових дій є ознаки війни, бо для мене війна – це не люди у формі, не зброя, не зруйновані будівлі. Війну можна лише відчути. Звичайно, є якесь певне визначення війні, яким користується суспільство, але для мене це вже не актуально. Цього разу я не була на війні, була поряд. Бо відчуття холоду у свідомості так і не прийшло. Бійці намагалися якомога більше дізнатися про те,як вижити. Від моєї першої поїздки суттєво не відрізняється нічого, лише я вже інша. Я вже не просто медик-волонтер, я там своя. Відчуваю себе в найгірших умовах комфортно. Я на одній хвилі з тим світом. А ще мені кожного разу все важче лишати побратимів і їхати “на велику землю”, – розповідає дівчина.
