“Я вірила в прекрасне” – виставку картин з такою назвою, тернополянки Ірини Муляр, яка близько 7 років боролася з раком, відкрили в бібліотеці №4 для дорослих, на бульварі Данила Галицького, 6 в Тернополі.
Іринка пережила 13 операцій, через хворобу їй ампутували руку, проте це не завадило малювати прекрасні картини на склі, вишивати та радіти кожній хвилиночці свого життя. Серце дівчини перестало битися минулого року. Але в серцях навіть не знайомих їй людей вона залишиться назавжди.
Іринці було всього 21 та за цей короткий період часу вона зробила більше, аніж хтось за своє повноцінне життя. Про свій страшний діагноз дівчина дізналась коли їй було 13, вона до останнього думала що зможе подолати хворобу…
«Вона ніколи не плакала, хто знав її, той ніколи не бачив на її обличчі сліз. Вона завжди усміхалася і казала: “Мамо, кому потрібні наші сльози? Ми повинні йти вперед і тішитися, якщо я можу йти по вулиці, можу гуляти, можу співати, танцювати – я живу”. Вона завжди говорила, що якщо не буде думати про хворобу то вона не турбуватиме її. І так вона старалася жити», – пригадує мама Ірини, Леся Муляр.
В 2009-му дівчині ампутували руку. Тоді, дядько дівчини почав вчити її малювати, щоб хоч якось відволікти від хвороби. Вона захопилась цим і малювала доки могла. Вже в останній період Ірина почала вишивати, бо їй важко було перевертати скло. Дівчина дуже хотіла навчитись малювати графіті, але так і не встигла.
Усі роботи Іринки вирізняються яскравими кольорами. Для неї не існувало інших фарб, їй були невідомі темні кольори. На одній із своїх картин Іринка зобразила три подруги. Це одна з її останніх робіт.
«Я вдячна долі за те що знала Іру. – розповідає подруга Іринки Марія Макух. – Спілкуючись з нею, ніколи б не подумала, що вона бореться з такою важкою хворобою. Іринка завжди вірила у прекрасне. Таким прекрасним вона завжди залишиться у нашій пам’яті».
Всі хто прийшов вшанувати світлу пам’ять Іринки охрестили її сучасною Лесею Українкою, бо вона так само «щоб не плакать … сміялась». Перша вчителька дівчини, згадуючи її, цитує вірш Василя Симоненка «Ти знаєш, що ти людина” – “Усмішка Твоя єдина, мука Твоя єдина, очі Твої одні».
Іринка залишилась ангелом серед нас. Вона не пішла, вона у своїх картинах. «Я думала що тепер не матиму заради кого жити, але я мушу розказати світу про свою дитину». Всі свої думки Іринка нотувала у комп’ютері. Тепер мама планує видати книжку про Іринку, про її творчість. Також до видання додадуть враження гостей виставки, які вони залишали у книзі відгуків. А власне виставку картин на склі можна подивитись у бібліотеці протягом тижня, потім її хочуть забрати різні навчальні заклади, для того щоб розповідати своїм учням про силу та щирість дівчини Іринки Муляр, художниці яка любила життя і йшла по ньому з девізами: «Життя – це боротьба. Почни її! Життя – це шанс, скористайся ним! Життя – це виклик. Прийми його! Життя – це любов. Насолоджуйся нею!».
Джерело:газета Свобода, відео TV-4
