За час, що минув, Анжела встигла закінчити Тернопільський педуніверситет, вийшла заміж, народила донечку і навіть виїхала у США.
З цією натхненною та життєрадісною дівчиною, яку Господь щедро обдарував талантами та вродою, я познайомилася понад п’ять років тому, коли вона брала участь у першому фестивалі духовної пісні «Я там, де є благословення». Тоді 17-річна тернополянка Анжела Рудка отримала відзнаку цього фестивалю, а пісня «Бачу Бога кожен день» саме у її виконанні стала однією з моїх улюблених.
За час, що минув, Анжела встигла закінчити Тернопільський педуніверситет, вийшла заміж, народила донечку і навіть виїхала у США. «Два з половиною роки тому я сказала йому «ТАК» і жодного разу не пошкодувала про це, — розповідає про ці найважливіші зміни у своєму житті Анжела. — У нас вже є прекрасна донечка, велике кохання, і голова нашого дому — Ісус Христос!»
«Донечка переспівує мене!»
— Тепер я — Анжела Мацюк, уже два щасливих роки ношу прізвище свого чоловіка. Нині найбільше часу приділяю нашій донечці і паралельно самовдосконалююсь у сфері мистецтва, шукаю нові пісні, щоб прославити нашого Небесного Творця. Складаю музику, інструментальні твори — це здебільшого імпровізація на фортепіано. Коли жила в Україні, співала і грала в групі прославлення «Фіміам» вісім років — це були прекрасні роки, згадую їх із трепетом в серці, разом із нашою командою ми багато пережили Божих доторків до наших сердець!
Донечку звати Мелісса. Вона — наша радість і наша гордість. 23 серпня їй виповнився один рочок. З 11-ти місяців уже бігає, дуже активна і весела, завжди усміхається й дуже любить співати. Деколи так переспівує мене, що я сама не чую, що співаю (усміхається — авт.).
«Молилася, щоб доля моя була з руки Господа»
— Зі своїм чоловіком Петром знайома ще з дитинства. Наші батьки працювали разом, тому ми часто бачилися. Втім, він старший від мене на п’ять років, тому тривалий час я сприймала його лише як друга, хоча, якщо чесно, він завжди мені подобався (усміхається — авт.). В Україні він мав успішний бізнес із вкладання бруківки, ландшафтного дизайну. Займатись цим почав ще у 17 років. Петро також грає на гітарі і любить співати. Не раз жартує, розповідаючи друзям, що одружився зі мною для того, щоб було з ким поспівати (сміється — ред.).
Зустрічались ми з Петром два роки. Зрозуміла, що він моє щастя, тоді, коли він поїхав у Польщу взимку на чотири місяці на підробіток, оскільки бруківка — це сезонна робота. Впродовж часу, коли я його не бачила, а лише листувались у скайпі та ВК, зрозуміла, що дуже за ним скучаю і життя без нього не уявляю. Проте молилась до Бога і завжди Його просила, щоб доля моя була з руки Господа. Коли Петро повернувся з Польщі, він зробив мені сюрприз: приїхавши на день мого народження 24 квітня, приніс розкішний букет рожевих троянд!
Освідчення у Майстерні шоколаду
— Петро запропонував мені вийти за нього заміж у Львові, у Майстерні шоколаду. Цікаво, що я про це навіть нічого не підозрювала, ми приїхали просто погуляти у суботній день до Львова, який мені завжди дуже подобався. Сіли за столик біля вікна, я замовила гарячий шоколад з великими лісовими горішками, а Петро — сирник, политий шоколадом. Я так чекала свій шоколад, що забула взяти щось попити (сміється — авт.), і Петя запропонував мені горнятко чаю, на що я, звичайно, погодилась. Перед тим він попросив офіціантку, щоб вона на блюдечко під чай поклала перстень. Коли все принесли, я, звісно, з’їла весь шоколад, ми розмовляли, і тут Петя нагадує мені: «Запий солодке гарячим чаєм». Я піднімаю горнятко і… не вірю своїм очам! Ставлю його назад… Потім знову піднімаю… Петро сміється! І тут він не зробив мені пропозицію, а поставив мене перед фактом: «Ти вийдеш за мене заміж!!!» З його уст це не звучало, як запитання, а як прийняте ним рішення, що я буду його дружиною. Мені це дуже сподобалось, і я тільки просто з усмішкою мовила: «Напевно, я маю сказати «Так»?» Після цього він одягнув перстень мені на руку.
Некольорова Америка…
— Живемо нині у штаті Вашингтон, у місті Кент неподалік Сіетла. Вже більше десяти років тут живе майже вся родина мого чоловіка, тому коли вони покликали нас до себе, ми прийняли рішення спробувати щось нове, поки молоді.
Нині наймаємо житло, чоловік вкладає плитку на одній великій фірмі. Я займаюсь з дітками, вчу їх співати і грати на фортепіано, також починаю створювати у церкві молодіжну групу прославлення New Worship.
Як у кожній країні, проживання в Америці має свої переваги й недоліки. Найголовніший плюс США в тому, що тут стабільні ціни і коливаються вони непомітно, більшість населення має середню заробітну плату і може забезпечити собі нормальне життя. Мінус, на мою думку, передусім у тому, що тут скрізь тотальний контроль: від рахунку у банку — до номера телефону. Всі все про тебе знають. Особисто мені також дуже не подобається, що у школах активно пропагують секс: мовляв, секс з 14 років — це нормально, головне — не забувати про контрацепцію… Узаконили у школах також загальний туалет для дівчаток і хлопчиків. Неймовірно сумно, що цінність сім’ї як чоловіка і жінки зникає… А для дітей тут вседозволеність, діти просто не розуміють слова «ні»… Маріхуану законно продають на вулиці, щоправда, особам, яким виповнився 21 рік, але я сумніваюсь, що підлітки її не купують.
У цій країні все, що ти маєш, — це власність держави: чи це дім, чи машина, у випадку боргу у тебе заберуть усе… Якщо приїхати сюди в гості, все намальовано кольорово, проте коли починаєш тут жити, відкривається зовсім некольорова картина.
«Молимося за наш край щодня»
— Сумуємо за Україною, за своїми рідними, за нашою природою. У США також красиво, тут є гори, пустеля, океан, але своє — то своє, і за ним дуже сумуємо… Не вистачає посиденьок з друзями, чаю з батьками, спілкування у StarCoffe, відпочинку у «Файному місті». До речі, у США ніхто не готує таку смачну піцу, як у «Сицилії» (усміхається — авт.).
Понад усе ми мріємо про те, щоб в Україні був мир. Болить серце за нашу країну, за наш народ. Хочемо повернутися і побачити, що українці щасливі на своїй землі, що сини і дочки України не вмирають. Рідна земля завжди в серці, молимося за наш край щодня.
