Фінляндія чи то вже таки дозволила, чи ось-ось дозволить розміщення ядерної зброї на своїй території. Прямо на кордоні з росією
Містеру Пу таки пороблено. Хоча – ні. Бо «пороблено» – то зле, а тут, навпаки, добра сила стоїть на заваді злочинцю і чинить йому перепони, перевертаючи «з ніг на голову» усі брудні та злочинні задумки бункерного фюрера. «Росія повинна стримувати зловісне розширення НАТО». А НАТО не тільки «розширилося», а ще й підійшло до самих «дверей», та ще й з ядерною зброєю.
Путіна не влаштовував світовий порядок, який склався після Другої Світової Війни. Диктатору дуже хотілося, аби весь світ залежав виключно від срср/росії, а зараз – від його особистих забаганок. У далекому 1945 році, коли основним мотивом світової перебудови було прагнення уникнути нових воєн і під це завдання вибудовувалися нові європейські та загальносвітові структури, включно з ООН, срср це не вдалося. На додачу, після 1991 року, ще й безславно закінчилася історія «імперії» та будівництва комунізму, а Європа стала єдиною.
Для майбутнього диктатора це вже виявилося занадто і він вирішив будь за що стати «головним серед інших». Спочатку він зруйнував країну, яку йому «вклав до рук» вічно п’яний попередник. «Героїчно» впоравшись із цим завданням, путін вирішив жити без решти світу, принаймні без західного, до якого протягом кількох десятиліть все-таки належала росія. Але й Захід вирішив коригувати і перебудовувати Європу, проте вже без росії.
Сучасна путінська росія визнана цивілізованим світом безнадійною для будівництва добросусідських відносин навіть на рівні «протистояння двох систем», що давно пішло в минуле. Путін не визнає будь яких правил. Тільки власні забаганки та хвороблива маячня береться ним до уваги. Колективне радянське політбюро, навіть у його застійному стані, у порівнянні з нинішніми очільниками путінського кремля – взірець стриманої та відповідальної поведінки в словах і справах. СРСР ніколи не був «білим та пухнастим» і завжди намагався керувати у «ручному режимі» зонами свого впливу. Що й призвело, врешті решт, до краху системи.
Але нинішній режим кремлівського диктатора взагалі спотворив власну міжнародну політику, запозичивши з минулого все найжахливіше, насамперед – зразки сталінської поведінки, і заганяє сам себе і, що гірше, всю країну в небачену і непотрібну у XXI столітті архаїку. Путінська «дипломатія» абсолютно «недоговороздатна» і відображає лише хворобливу уяву диктатора про вигаданий, а не реальний, стан речей у навколишньому світі.
Росія стала «непривабливою» навіть для росіян. Це дуже добре видно з кількості тих, хто вирішив покинути «рідні березки» та виїхав до сусідніх ( і не дуже) країн. Що вже й говорити про іноземних інвесторів, якщо навіть найближчі сусіди та поодинокі «друзі» лише ввічливо посміхаються, але мріють про те, щоб путін випадково не вважав їх частиною “руського мира”.
Завдяки путіну росія таки опинилася у колі «друзів». Але не тих, про яких мріяв диктатор, а друзів західного євроатлантичного світогляду. Справжніх друзів у путіна ніколи не було і, тим більше зараз, бути не може. Навіть ті країни, що ведуть складну геополітичну гру, Китай, Індія та деякі інші, однаково дистанціюються від схибленого політика, який розпочав злочинну війну практично у самому центрі Європи і заганяє себе все глибше і глибше в стратегічно невигідний кут.
Найдивовижніше для «сторонніх» геополітичних «спостерігачів» мабуть те, що Путін розпоряджається навіть власним населенням як нікчемною біомасою, затикаючи тілами людей діри в реалізації своїх хворих амбіцій. Людина, яка «рубить гілку, на якій сама й сидить» не може вважатися розумово дієздатною. Навіть на побутовому рівні. Годі вже й казати про те, яке відношення до себе викликає той «дровосєк», для якого «гілкою» стала ціла власна країна.
Тому нове форматування світового устрою, необхідність якого спровокувала сама путінська росія, проходить практично без її участі. У світі, який влаштовує переважну більшість людства, немає місця війні та агресії. Тому у такому світі не може бути путінської росії, для якої «війна» та «агресія» підмінили «розвиток» та «процвітання». Єдине місце, де путін може сподіватися на власне домінування – це окрема палата «для буйних» психіатричного стаціонару.
Стосовно самої росії – тут все залежить від того, як скоро вона (росія) зрозуміє, що влада загнала її у глухий кут і вихід з нього може бути лише один – тотальна руйнація діючого режиму бункерного диктатора та повернення зі світу навіяних його пропагандою хворобливих ілюзій у реальність, яка базується на цивілізаційних нормах людства.
Юрій Федоренко
Керівник ГО Агенція розвитку демократії та інформаційних свобод, головний редактор сайту Матриця свободи
