Ще навчаючись у школі Ігор Гороб’юк захоплювався правознавством та задумувався над тим, щоб одягнути форму поліціянта. Проте одразу реалізувати мрію не вдалося. Після закінчення школи Ігор вступив до Кременецької гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка, а після завершення навчання подав документи до Львівського державного університету внутрішніх справ.
У родині Ігоря всі педагоги, але попри це, батьки мрію хлопця стати поліціянтом підтримали. Навчаючись в університеті Ігор паралельно працював у Шумську спершу поліцейським з логістики, а після закінчення вишу – дільничним офіцером.
«Співпраця з громадянами, допомога місцевим мешканцям, виїзд на повідомлення про ті чи інші правопорушення – це лише частина моїх обов’язків, – розповідає Ігор Гороб’юк. – Мене на території обслуговування знають усі, а тому часто телефонують не на лінію «102», а на особистий номер».
Територія обслуговування Ігоря – це Шумськ та 12 навколишніх сіл. Після повномасштабного вторгнення чоловік вступив до зведеного поліцейського загону, аби разом з колегами вирушити на Схід України. З вересня 2022 р. Ігор разом із побратимами уже ніс службу на Харківському напрямку, а саме на території Дергачівської громади.
«Чергування на блокпостах, виявлення незаконної зброї та наркотиків, автівок, які перебували у розшуку, а також колаборантів, зрадників та мародерів – це лише частина наших завдань, які ми виконували на сході. Проте найбільше ми здійснювали побудинкові обходи – ретельно перевіряли кожен будинок та кожне приміщення на наявність вибухівки й небезпечних предметів, бо знали, що господарі можуть повернутися».
Ігор пригадує, що після російських «визволителів» на території, де вони несли службу, вцілілих будинків фактично не було. Майже кожен замінований. Люди поверталися додому зі сподіваннями, що їхнє житло вціліло. Проте надія згасала, як тільки вони бачили, що після себе окупанти залишили суцільну розруху.
Бійці зведеного загону ГУНП в Тернопільській області намагалися підтримувати тих, хто залишився на окупованих територіях і переховувався по підвалах та погребах. Хлопці допомагали їм продуктами, одягом, а на свята тішили дітей гостинцями та подарунками.
«Це обов’язок кожного чоловіка захищати родину та свою землю. Хто, як не ми, молоде покоління, буде захищати близьких, державу та власну домівку», – переконаний Ігор.
