Чим може похвалитися Тернопілля? У кожного є свої враження та спогади. Утім це край, де донині в Україні збереглося найбільше замків і фортець. Вони і нині височать над селами і містечками.
Від більшості з них залишилися лише мальовничі руїни, які нищить час, а часто і людська рука.
– Треба, щоб хтось дивився, прибирав, адже тут часто пікніки роблять. Діти й дорослі смітять, а найбільшу шкоду роблять весільні церемонії. Молоді приїжджають сюди фотографуватися і “на щастя” розбивають пляшки від шампанського об міцні мури, – розповідає пані Марія, яка мешкає у селі Підзамочок Бучацького району.
Невеличке село славиться своєю самобутньою культурою, проте його візиткою є товстостінна фортеця. Західне Поділля й Галичину розділяє природна границя – річка Стрипа. На її лівому березі, на пагорбі, стоїть Підзамоцький замок. І хоч сьогодні від нього залишилися руїни, багато туристів навідуються сюди. Адже замок має свою історію, пише Наш день.
Древні мури в обіймах старенького саду
Відомо, що замок будував не один рік Іоан Збожний Бучацький, завершили його у 1600-му році. Особливістю замку є те, що це приміська садиба родини Бучацьких. А от систему фортифікації тодішні зодчі запозичили з Італії.
Цікавий замок тим, що тут збереглися не лише кам’яні мури, а й додаткові земельні укріплення. Вони видніються біля річки, яка тече внизу, – це вали, екскарти й бастіони. Саме з бастіонів відкриваються прекрасні краєвиди каньйону Стрипи.
Сьогодні ми можемо побачити руїни палацу та відокремлену мурами простору галявину. А за ними милує око старенький, але квітучий сад.
Напрочуд гарно збереглася в’їзна частина, яку прикрашає цікава гербова композиція. Місцевий краєзнавець Микола Козак розповідає, що подібної в інших замках немає.
– На гербі є два леви-щитодержателі, а на щиті – голова й меч, – розповідає він. – Внизу можна прочитати напис грецькою і латиною: “Захисти і збережи, Іоан Бучацький 1600 рік”. З документів дізнаємося, що вгорі, над двома віконцями, було продовження – семиконечний хрест і лев. Досі не відомо, кому належала ця композиція. А одразу ж за замком під час розкопок були знайдені надгробні плити, датовані 1601-1604 роками.
“Існує сам по собі”
Навесні та влітку Підзамочок стає справжньою знахідкою для шанувальників історії та охочих гарно відпочити. Справді, там дуже красиво! Стіни замку зачаровують своєю могутністю, а коли вийти на галявину – приємно роздивлятися навколишні краєвиди. Можна також збігти вниз до річки. Звідти, як глянути вгору, ніби ще одна фортеця – це мури, які підпирають високий пагорб, на якому розмістилася фортеця. Враження від побаченого незвичні, а ще тут вдаються чудові фотографії… Попри те, замок руйнується від негоди, і йому допомагають люди.
– У 2006 році вгорі, над в’їзною частиною, було два віконця, а зараз? – розповідає найближчий “сусід” замку Василь Бачинський, який мешкає неподалік. – Здалося б каміння позбирати, взяти “роствору” і поскладати на місця, а то вже 300 років замок існує сам по собі, за ним ніхто не слідкує і не підтримує у належному стані.
Краєзнавець Микола Козак зауважує: замок потрібно реставрувати або хоча б консервувати. Вітер, вода, сніг, мороз – усе це впливає на його стан.
– Але це проблема не одного замку, – сумно додає краєзнавець.
“Сміття звозили тачками”
Ще однією напастю старовинних фортець є сміття, яке часто залишають і заїжджі туристи. Мешканці Підзамочка розповідають, що біля свого замку прибирають місцеві пастухи.
– Вони виганяють корів, і щоб тварини не з’їли якийсь непотріб, люди збирають сміття у мішок, а згодом виносять, – каже Василь Бачинський.
– Колись тачками сміття сюди звозили, а потім сказали, що будуть штрафувати, і такого вже не було, – долучається до розмови мешканка села пані Слава.
Голова сільради Іван Лепак розповідає: раніше організовували сільську толоку, збирали сміття і вивозили його машинами.
– Зараз, на щастя, так не смітять. Також ми зробили дорогу до замку, правда, її знову потрібно ремонтувати. Але нині наш замок, як пам’ятка архітектури, входить до складу Національного заповідника «Замки Тернопілля», тому ми не маємо права здійснювати якісь роботи на його території.
Мешканці села кажуть, що працівники Національного заповідника спершу прибрали територію і встановили шлагбаум, але без замка. Його легко можна відкрити і заїхати автомобілем. У розмові люди нарікають: держава не надто дбає про те, щоб якось зберегти те, що залишилося від замку.
– Обіцяють, що почнуть прибирати, коли відкриється сезон: десь з квітня, березня, та вже – середина травня, а досі нічого не робили. Хіба в нас немає людей? Хай на півставки, та все ж тут, на місці, і траву покосили б, сміття зібрали, – зауважують селяни.
Свіжі рани колишньої твердині
Жителі Підзамочка гордяться свої замком, їм приємно, що до них приїжджають навіть з-за кордону.
– Туристів у нас дуже багато, особливо поляків, – зауважує жителька села пані Ольга. – Їдуть, щоб подивитися на місця, де жили їхні предки.
Чимало і місцевих відпочивальників. На жаль, декому кортить взяти з собою не лише спогади про замок, а й щось більш матеріальне.
Після Першої та Другої світових воєн селяни відбудовували свої хати. Поволі “розтягували” на фундаменти та стіни й залишки замку, розповідає краєзнавець Микола Козак.
Свіжі діри у стінах замку продовжують з’являтися і нині.
– Розвалюють його зараз, от самі гляньте: над вікнами вибране каміння, де воно поділося? – показують пастухи.
Сільський голова розповідає: останнім часом серед туристів з’явилася нова мода, і камінці вивозять не лише у кишенях, а й – ті, що побільші – у багажниках автомобілів. За цим ніхто не слідкує, тож збереження пам’ятки – на совісті самих людей.
Взагалі, замок дуже важко віднайти. Від головної дороги треба їхати вузькою вуличкою метрів двісті. Напрямок до пам’ятки мали б вказувати інформаційні таблиці. Якщо вони і є, то дуже вдало “замасковані”…
За даними Вікіпедії, в Україні збережено 100 замків і замкових споруд, з них на Тернопіллі – 34. Необхідні сотні мільйонів гривень для повного відновлення всіх пам’яток, але починати потрібно з елементарних речей, які під силу кожній громаді. Наразі схоже на те, що замки Тернопілля виживають завдяки подвижникам і всупереч деклараціям влади всіх рівнів про турботу.
