Спочатку це мав бути звичайний кабінет історії. Але з часом експонатів назбиралося стільки, що історія «витіснила» кабінет. Тож ми тепер розповімо вам про історико-краєзнавчий музей Скалатського професійного ліцею (Підволочиський район).
Розмовляємо із виконувачем обов’язків директора цього навчального закладу Йосипом Олександровичем Супінським. Він підраховує — їхньому музеєві йде уже 14-й рік: «Облаштував його наш місцевий самобутній художник — світлої пам’яті Анатолій Дмитрович Бушанський. У нашому ліцеї він працював художнім керівником, сам зініціював створення кабінету історії. І зробив його за рік».
Про ліцейний музей знімали відеофільм, і він, за словами пана Йосипа, посів третє місце серед робіт навчальних закладів України.
Інколи ліцеїсти дарують своєму музеєві речі з власних родинних архівів. Дехто — на тимчасово (як, зокрема, фронтові «листи-трикутнички» з часів Другої світової), але є й раритети, що не потребують повернення.
— Це, наприклад, книжки, а є ще портрети, — деталізує наш екскурсовод. — Ось молитовна книжечка з 1889 року. Її нам подарував студент Михайло Крищук. Вона належала його бабусі з Колодіївки. Дарувальник залишив розписку, що віддає експонат назавжди, а з ним — ще два родинні портрети. Свій вчинок мотивував тим, що Колодіївка входила у Скалатський повіт, але у самому селі такого музею немає.
Є у ліцеї багато документів, краєзнавча література про Скалат (а також — схема боїв за це місто), відомості про знаних уродженців місцевості… Втім, скаржиться пан Супінський, більшість «скалатського краєзнавства» — польською мовою, а відповідних давніх документів українською мало. Щоправда, кілька місяців тому жінка 1926 року народження, раніше мешканка Скалата, а нині Ізраїлю, надіслала міській раді свої спогади про це українське місто. Тож копія її рукопису зберігається у ліцейному музеї.
Вікторія Маньовська.
«Вільне життя плюс», №2-3 (15634-15635) від 14.01.2015 р.
