Так склалося у житті, що тернополянка Оксана Н., дитина військового, народжена в Німеччині, скільки себе пам’ятає – подорожує. Країни, в котрих прожила найдовше – це Німеччина і Швеція. Про свій досвід довготривалих мандрів Оксана розповіла сайту Про Те.
Переїзди із місця на місце, звикання до обставин, побуту, людей – все це якось, із часом, ніби стає певного роду звичкою. Мене тягне хоч на якийсь час побачити оте нове, познайомитись із ще незвіданим, пройтись вуличками, вдихнути повітря і відчути неповторність, притаманну тій чи іншій місцевості.
За фахом економіст, працюючи приватним підприємцем, десь іноді шкодую, що не фрілансер. Ще маю можливості пожити довше в тій чи іншій країні і відчути на повну життя у ній, бо туристичні подорожі, як правило, не дають можливості відкрити для себе країну повністю. Проте, як кажуть, ще не вечір.
Найдовше прожила у Німеччині і Швеції. Щодо Німеччини – то було давно і, коли я потрапила у цю країну два роки тому, зрозуміла – що час іде, усе змінюється, країна розвивається. А от зі Швецією у мене більш «свіжі» спогади, бо відвідую цю країну доволі часто протягом досить тривалого періоду часу.
Чи мають шанси українці в Швеції на інтелігентну роботу? Чи доводиться працювати лише фізично? Сьогодні нікого, мабуть, не здивуєш тим, що люди мігрують у пошуках кращих заробітків, якіснішої освіти для своїх дітей, спокійнішого життя для себе.
Українці їдуть на роботу до Польщі, поляки – до Швеції, шведи – до Норвегії (хоча не так масово, як українці та поляки). Це цілком природно, коли людина шукає, де краще. Мабуть, усіх, хто ще думає про те, щоб, можливо, переїхати кудись, цікавить, які шанси мають українці на інтеграцію в суспільство, в котрому вони збираються жити. Наскільки важко може бути, чи доведеться постійно виконувати фізичну роботу, чи, можливо, можна віднайти щось краще.
У Швеції фізичною працею можна заробити інколи значно більше, ніж маючи за плечима університет. Вища освіта у них – не ‘must have”, як в Україні. У виші йдуть, як правило, за покликанням, щоб дізнатись щось нове чи вивчити питання, яке давно цікавить. Часто після закінчення школи беруть перерву на рік, щоб подумати, подорожувати чи просто попрацювати.
Підробляти у Швеції можна з 15 років із дозволу батьків, і діти охоче це роблять.Буває і так, що, провчившись один рік, студент залишає навчання, бо розуміє, що це «не його», а потім, років через п’ять, а інколи й 10, повертається до навчання. Увесь цей час він може працювати, виконуючи низькокваліфіковану роботу, закінчити курси чи коледж, здобувши іншу професію тощо.
Приміром, професія столяра чи зварювальника – дуже добре оплачувані, проте навчатись потрібно 3 роки. Хотілося б відмітити також, що студентом можна стати навіть у зрілому віці.
Тепер повернімося до українців. Звісно, українці мають можливість отримати так звану інтелігентну роботу в цій країні. Приміром, якщо українець IT професіонал і його запросила на роботу шведська компанія, або має диплом міжнародного вузу, який визнається в Швеції та володіє англійською та шведською мовами. В усіх інших випадках, якщо йдеться про середньостатистичного емігранта – вихід один – навчання.
Навчання для іноземців платне, але якщо ви є членом родини шведського громадянина – воно буде безкоштовним. Проте не зовсім, бо книги потрібно купляти за свій рахунок. Книг доведеться купляти багато, тому що основне у шведській освіті – це самоорганізація і самостійне навчання. До того ж, щоб розпочати навчання, потрібно володіти хоча б англійською академічною мовою і мати сертифікат TOEFL або IELTS. Платне навчання доволі дороге і може обійтись до 10000 євро на рік, але завжди є можливість отримати стипендію чи грант, а усю інформацію стосовно цього питання можна віднайти на сайтах:
Якщо перспектива навчання все-таки виглядає досить непривабливо, можна закінчити курси і піти працювати в організації, котрі доглядають за людьми похилого віку (hemtjänst), або інші соціальні служби. Такі компанії бувають як приватними, так і державними. Роботу у них, як правило, непогано оплачують. Проте потрібно завжди пам’ятати, що це важка робота, вона потребує підготовки і, в багатьох випадках, знання шведської мови.
Уся ця інформація стосується тих емігрантів, котрі перебувають в країні легально. Вони мають право працювати, володіють спеціальним кодом (його називають «чотири цифри»), за котрим сплачують податки.
Чого може боятися емігрант? Як на мене, емігрант може боятися тільки себе: щоб не порушити закон і не потрапити у справжню халепу.
Переїхавши до Швеції, кожен мусить розуміти, що правила єдині для усіх і шляхів їх обходу не існує. Швеція – країна із населенням близько 10 мільйонів чоловік, площею 447 435 квадратних кілометрів та 51 599, 87 USD ВВП на душу населення, в котрій це саме населення мультикультурне і система вимагає, щоб кожен ставився до іншого максимально толерантно. Зараз в країні багато дискусій на цю тему і про це дійсно можна багато говорити. Люди мають абсолютно протилежні думки із цього приводу, але образа людини іншої раси – це те, чого потрібно боятися, якщо можна так сказати, щоб не вчинити зі своєї сторони.
Звинувачення в расизмі – дуже серйозна річ, через котру можна, як мінімум, втратити роботу. Те саме стосується поводження із жінками зі сторони чоловіків.
Шведи – це люди, котрі дуже не хочуть когось образити. Вони радше не скажуть, ніж потім будуть корити себе за те, що хтось погано почувається від їхніх слів чи дій. Це і добре, і не дуже, бо інколи не знаєш чи вірно ти поступив, чи ні. До того ж вони дуже терплячі – індивідуальність понад усе, а якщо ти ще й емігрант і робиш щось не так, вони можуть просто подумати, що у тебе вдома так прийнято. Ну або вони просто не дуже переймаються тобою.
Звісно, бувають різні люди: є дуже прямолінійні, котрі говорять в очі усе, що думають, бувають грубими і таке інше, але це усе зустрічається значно рідше, ніж, скажімо, у нас. Якщо вже дійшло до того, що хтось когось образив, краще про це поговорити – у них прийнято говорити про такі речі, щоб дізнатись чому саме людина вчинила так, як вчинила. Проте буває усяке. Вони – звичайні люди, як і ми з вами.
Проживання в іншій країні – це завжди здобуток, навіть якщо напочатку важко або нестерпно важко. Це знайомство із культурою, побутом. Це розширення горизонтів, вміння краще розуміти інших людей і не тільки їхню мову, але й людську натуру взагалі.
Коли ти далеко від дому – постійно вчишся і це один із найцінніших скарбів, котрі можна здобути. Еміграція, насправді – це не так легко, як може здатися на перший погляд. Але якщо людина вже прийняла рішення переїхати в іншу країну, моя порада – вивчайте мову і більше знайомтесь із місцевими, так ви почерпнете значно більше.
