У центрі Тернополя цього року знову поставили «головну шопку міста». Ще задовго до Нового року та Різдва ми з великим пафосом її освятили. Ще тоді, замість недоречних побажань і привітань, я прямо зі сцени нагадав людям, що піст ще триває, й до того часу слід вести себе стримано та благоговійно, не порушуючи благоговійну тишу Різдва.
Однак, вже на ранок першого дня нового року Інтернет облетіли шокуючи кадри. Уся та шопка була обкладена порожніми пляшками з-під алкоголю.
Люди настільки озвіріли, що перестали відчувати різницю між святим і грішним. Навіть ті люди, які виставляли в фейсбуці власні фото з черги до Нерукотворої ікони. Пам’ятаєте, таке було?
Я цілком припускаю, що люди хотіли веселитися. Я цілком припускаю й те, що багатьом людям для цього потрібні хімічні стимулятори з вмістом етилового спирту. Я навіть готовий поважати їх право зустріти новий рік біля ялинки в центрі міста з шампанським у руках. Але я ніяк не можу зрозуміти чому нормальна, мисляча людина після того, як вона випила, не може прибрати після себе. Але більше того. Якщо бухають кілька людей із однієї пляшки, то хоча б в однієї з трьох чи п’яти осіб мала б бути совість віднести тару до смітника, чи хоча б просто – подалі від святих ікон.
Тепер, коли мене запитають, як завжди з іронією, чи не забагато храмів у Тернополі, я з не меншим сарказмом можу показувати їм фото, де новонароджений Спаситель оточений порожніми пляшками від спиртного. От поки люди не навчаться бути людьми, не навчаться розрізняти чорне від білого, ніякої мови про те, що нам «забагато» храмів і бути не може. Просто рано ще.
Наше суспільство хворе. Його слід лікувати. Бо бездуховність це рак душі. До мене часто приходять люди, і просять помолитися про людину, в якої рак. Вони бояться навіть уголос вимовити це слово. Кажуть «та хвороба» чи щось подібне. Вони бояться слово промовити, але не бояться Бога. Звичайно, це не обов’язково одні й ті самі люди. Але те, що це люди одного середовища – немає сумнівів.
Всі ми потребуємо Спасителя. І є велика іронія долі в тому, що Він знову приходить до нас через дві тисячі років, але знову, як і колись, Він нікому не потрібний. Заступив Собою стільки вільного місця на майдані, заважає людям культурно випивати і відпочивати. Нехай чекає десь подалі до часу, коли нас буде щось боліти, свербіти чи ми потрапимо в якусь халепу. А до того часу, найправильніше – відкривати в місті якомога більше розважальних закладів. І навіть якщо пройти вже не можна – бо вся дорога заставлена столиками і столами, все одно їх забагато не буває. Це ж не набридливі церкви, які своїми дзвонами заважають вранці спати! Сморід від цигарок значно миліший від кадильного диму. А ноги від танців всю ніч не болять так, як болять після години стояння в храмі. Чи не так? Є над чим подумати…
Христос народився – зустрічаймо!
Протоієрей Євген Заплетнюк, м. Тернопіль.
