В одному невеличкому провінційному містечку, поблизу Тернополя, жила маленька дівчинка Оленка. У неї було своє королівство: де тато – Король, мама – Королева, а Оленка – маленька Принцеса, яку всі любили. А ще в Оленки були рожеві окуляри, які вона ніколи не знімала. Хоча ні, інколи знімала, для того, щоб поміняти оправу, бо з віком хотілося більшого шику, блиску, тому оправа ставала то срібна, то золота, то зі стразами. В такі миті світ здавався Оленці сірим, холодним і навіть трішки дурнуватим, тому дівчинка швиденько вбирала свої улюблені окуляри і поверталася в своє рожеве королівство.
Королівство було вище середнього достатку, тому друзів у Принцеси не було. Були поціновувачі, слуги і просто оточення, яке не могло на милуватися Принцесою.
Одного разу мати Королева вирішила, що батько Король заробляє надто мало, щоб забезпечити донечці безбідне майбутнє.
– Дитині потрібно дати гідну освіту, збудувати окремий замок та й придане необхідне, – сказала мати Королева і вирушила до іншого заморського королівства втілювати свої грандіозні плани в життя. Батько Король не заперечував, бо якщо чесно, то він вже втомився виконувати всі забаганки безкомпромісної і трішки схибленої на грошах дружини.
Це була перша маленька тріщина в рожевому королівстві. Принцеса, відчувши волю чи вседозволеність, насолоджувалася життям. Працювати не хотіла, хоча з тяжкою бідою завдяки фінансам і наполегливості матері диплом все ж отримала. А навіщо працювати, замок купили, фінансування регулярно мати Королева кидала на банківську картку, ще й продукти кожного тижня привозив бус із заморського королівства. Батько Король також інколи підкидав грошенят єдиній донечці. Бари, випивка, сигарети, травичка і пошук Принца. Кандидати мінялися зі швидкістю світла: то замале королівство, то кінь (авто) не тієї марки, то замок надто малий… Мати Королева в телефонних розмовах все частіше нагадувала Принцесі про вік:
– Я в твоєму віці вже тебе виховувала…
Втомившись від маминих настанов, Принцеса нарешті знайшла свого Принца.
Молодят вінчали три священики, виїзна церемонія, фаєр-шоу – весілля відгуляли на славу. Мати приїхала і подарувала дітям королівський замок, бо не гоже молодій новоствореній королівській сім’ї розпочинати спільне життя в двокімнатній квартирі.
Принц Ярослав обожнював свою Принцесу, що не кажи, дівчина справді була красуня. Він виконував усі забаганки молодої дружини. Відпочинок на морі тільки за кордоном, адже Принцеса звикла, що для неї все найкраще. Дорогі готелі, спа процедури, уроки з танцями на пілоні — все для коханої дружини. А чому ні? Заробляв непогано, та й теща не відмовляла у фінансовій підтримці єдиній донечці.
Життя йшло звичайним руслом, у молодят народилося двійко дівчаток. Ярослав взяв виховання дівчаток на себе, забирав з садочку молодшу, водив у школу старшеньку, вчив уроки, бо дружина завжди зайнята. То заняття з танців, то масаж, то щось інше в такому ж дусі, Оленка й досі уявляла себе Принцесою… Чоловік не перечив Оленці, він любив дружину, а ще більше своїх маленьких донечок…
Війна змінила усі плани. Бабуся Королева забрала Оленку з дітьми за кордон.
– Так буде краще для них. Постійні сирени, походи в бомбосховище – це стрес для дітей, – наполягала теща.
І Ярослав погодився.
Минав час, Ярослав волонтерив, життя помаленьку поверталося в звичне русло, люди навчилися жити в умовах війни. Під час телефонних розмов він все частіше кликав Олену з дітьми додому, та дружина завжди знаходила вагому причину, щоб відтягнути повернення. Ярослав списував відмовки дружини на страх і невпевненість в завтрашньому дні.
Хоча все було зовсім не так. Життя за рахунок матері цілком влаштовувало Олену. Як виявилось, в заморському королівстві Олена була не просто Принцеса. Вона – bella donna. Увага чоловіків, пропозиції випити каву і не тільки… Все це починало подобатися жінці. А потім з’явився він… Новий Принц. Владний, брутальний, зовсім не схожий на Ярослава. Олена втратила голову, вона готова була вимолювати його кохання…
Коли бабуся Королева дізналася про вибрики своєї Принцеси, швиденько спакувала валізи і випровадила доню разом з дітьми до чоловіка.
Ярослав радо зустрів своїх домочадців, він втомився без коханої дружини, без сміху його чарівних дівчаток. Він так скучив за своїми красунями. Життя налагоджувалось, дівчатка пішли в школу, Олена відновлювала втрачені за пів року зв’язки. Та вистачило Олени ненадовго. Вона почала зриватися на дітях, стала дратівливою, частенько замикалася з телефоном у ванній кімнаті.
А одного разу сказала Ярославу:
– Вибач, я так більше не можу…
І він усе зрозумів…
– А діти? – єдине, що запитав.
– Хай поки що будуть з тобою…
Принцеса поїхала, спочатку дзвонила часто, а потім все рідше і рідше…
Одного дня доля зняла з Олени рожеві окуляри і з розмаху вдарила ними об землю. Заморський Принц виявився зовсім не Принцом, замок з піску, крутий автомобіль взятий в кредит, а вона у нього не єдина «bella donna».
І залишилася Принцеса на життєвому перехресті одна-однісінька. Хоча ні, на землі валялися розтрощені окуляри, а в розбитих скельцях можна було побачити розвалини рожевого королівства…
Ось і казочці кінець. Хто читав, той – молодець!
Галина КУХАРИШИН
Газета Свобода.
