У своєму блозі bogoslov.org відомий тернопільський священик, протоієрей Євген Заплетнюк присвятий черговий допис Дню Незалежності України.
У нас, у Тернополі, недавно на стіні одного з будинків намалювали героїчний портрет Надії Савченко. Правда, зовсім скоро цей портрет залили червоною фарбою та написали ньому «Вбивця». Я не хотів би починати зараз треш про істинне лице Савченко – це справа психотерапевтів чи незалежних суддів. Мені було цікаво інше: хто ж ті люди, які вбивцями, очевидно, вважають не одну Савченко, але всіх наших Героїв – живих і померлих?
Як можна жити мало не в центрі українського патріотизму, маючи можливість дивитися українські телеканали, читати вільний Інтернет, зрештою, просто спілкуватися з людьми навколо, але все одно хотіти рабства: вбивцями вважати захисників, а окупантів – захисниками? Виявляється,- так теж можна!
Патріотизм, як і його відсутність, це справа внутрішнього розвитку та дорослості. Дітям не потрібно незалежності від батьків. Їм потрібні від них гроші, подарунки, комфорт і впевненість у тому, що чисті трусики та носочки завжди будуть у шафі на своєму місці, як би часто ти їх звідти не забирав. Та й свиням у хліву не важливо знати ім’я власника. Головне, – щоб він вчасно кидав до корита корм і не забував чистити цей хлів від гноївки. Ось і все. Для свиней незалежність від свого власника не просто шкідлива, але й смертельна.
Саме з цієї причини чимало наших земляків ще досі відчувають фантомні оргазми, слухаючи радіо «Мелодія» та відвідуючи храми Московського Патріархату. Це їхні машини часу. Увімкнув приймач і все: ти в Радянському Союзі, часів молодої Алли Пугачової, «Голубого огонька» та кабачкової ікри. Що ще потрібно для щастя в цьому дикому світ -світі євро по тридцять гривень та «братовбивчої» війни?
Насправді, любов до своєї країни та бажання їй добра не можливо прищепити недорозвинутим людям. Називаючи велику кількість людей недорозвинутими, я зовсім не хочу їх образити. Я роблю це так само, як робить кожен лікар, який ідіота називає ідіотом, при цьому визначаючи його правдиву болячку, а не тому, що бажає його просто образити та принизити. Він хоче його вилікувати, тому, вголос називає його діагноз. Без цього – нікуди
Любов до своєї Вітчизни – це ознака певного рівня духовного та психічного розвитку. А те, що сьогодні на патріотизмі, як і на кожній добрі справі, живуть безліч паразитів, зовсім не говорить про те, справжнього патріотизму не існує в принципі. Це лише свідчить, що в цьому світі існують паразити. І все.
Війна та всі інші випробування, які випали на нашу з вами долю, це закономірність. Як тільки збирається критично велика маса людей дорослих тілами, але мілких своїми душами, то, очевидно, Господу з цим потрібно щось робити.
Людей потрібно вчити конкретними скорботами, інакше їх деградація буде шкодити глобальним намірам Бога щодо України та майбутнього її наступних поколінь. Саме тому від нас із вами сьогодні залежить, коли ця війна припиниться. Будемо змінюватися – Господь дасть нам і перемогу, і мир. Не будемо – станемо рабами пристрастей і інших людей.
Бог не хоче, щоб свободолюбові, щирі та простодушні українці стали заручниками людей недорозвинутих, непринципових, здатних до підлості та завжди готових зради сочевичної юшки відмовитися від рідної матері. Саме тому Він нині дозволяє нам поборотися за себе, своїх дітей, і за майбутнє всіх своїх нащадків. Звісно, ми б могли капітулювати, здатися. Ніхто б не вмирав на війні, зате ми б умирали в рабстві, уже не будучи людьми, а лише людськими тілами.
Хто мав можливість спілкуватися зі зомбованими Росією персонажами, не міг не помітити тієї інтелектуальної та духовної безодні, якими віє від них буквально з перших хвилин діалогу. Ти хочеш розповісти людині про напівтони і деталі, нюанси та хитрі особливості, а вона наче з іншої планети! Говориш йому, а він не чує. Говориш, а в нього в очах безодня. Безодня, роздратування та злість. Байдуже, що перед тобою може стояти хтось із вченим ступенем та величезним життєвим досвідом, і хто дійсно розбирається в багатьох складних речах. Але як тільки мова дійде до справ, які стосуються України та її майбутнього, цей «знавець-усього-на-світі» все одно «здувається» та починає говорити чорно-білими, примітивними штампами, без жодних комплексів оперує аргументами грубих і неотесані дядьків-алкоголіків із атрофованими мізками.
Безперечно, одна справа мати інтелект та набір певних фаховиї знань, а інша– бути порядним, совісним, мати чисте та безкомпромісне серце та здатність боротися з системою та глухим натовпом. Для цього потрібно бути героєм не лише в Росії, але й у нас. Якщо твій компроміс і геройство закінчується солодкими споминами про ковбасу за 2.20 і веселу та безтурботну комуністичну молодість, при якій думати було не потрібно, це чудова нагода шукати відповідь на питання ким ти є насправді, людино. І чи ти досі нею є.
Також не забувайте, що між українцями та росіянами прірва у релігійній царині. І битва тут не просто за патріархати, а за саму природу віри, за екзистенційне розуміння суті Православ’я. Кремль вперто намагається насадити нам свою сатанинську віру, називаючи її Православ’ям, хоча до правдивого та живого Православ’я РПЦ не має жодного стосунку, хіба той, що вічно є його опонентом. Ми захищаємо не просто Українську Церкву, ми захищаємо Самого Христа та Його святу Правду. І тому, українці нині проливають кров за всю християнську Європу, а не лише за три свої області, як комусь це зручно думати.
Сьогодні в нас День Незалежності. Я вітаю всіх, для кого цей день є важливим святом. Поки ми його святкуємо – ми вільні. Поки ми вільні – доти ми люди.
Кожен, хто мав можливість бути в інших країнах вже з перших хвилин бачив, як у них там усе чисто та акуратно. Перше село через кордон – і все: ти в іншому світі. Чому у нас так не може бути? Всім відомо, що людина оточує себе тим, чим вона сама є. Якщо у вас на столі постійно безлад, безлад на кухні, в будинку та на подвір’ї – швидше за все, такий самий безлад у нас і в голові. Якщо в нас безлад у головах, то буде безлад і на вулицях, і в Верховній Раді, і в родинах, і на роботі, і в Церкві. Пам’ятаймо, що для спільного добра всі ми маємо переродитися, бо лише так переродиться наша Україна. Бо Україна – це ми.
У день нашого свята, свята нашої гідності та перемог, я щиро дякую всім, хто не втомлюється працювати на користь доброго майбутнього в нашій Україні. Дякую всім мужнім воїнам визволителям. Дякую і низько, до землі кланяюсь усім живим і полеглим. Дякую родинам, які взяли на себе важкий тягар хоронити своїх дітей, чоловіків і батьків, ради того, щоб цього не робили інші сім’ї. Дякую волонтерам, які віддають не чуже, а своє. Які віддають самих себе, а це значно дорожче за гроші. Дякую лікарям, чиї руки рятують життя невинних. Дякую психологам, які зустрічають хлопців з війни і дарують їм шанс повноцінного життя. Дякую військовим священикам, які не боячись смерті перебувають там, де їм потрібно бути. Дякую всім жертводавцям, доброчинцям, які дають все, що можуть – хто може мільйони, а хто може останню баночку варення. Дякую всім, хто розуміє важливість Незалежності України та важливість і можливість її святкувати!
Молюся за вас усіх і за нашу перемогу. І хоча одинокий голос грішника мало чого вартує, я вірю, що за це молюся нині не лише я один. Слава Україні! Слава нашим Героям!
