У своєму новому дописі: “Чому Кличко виграв, а ви – програли?” тернопільський священик Євген Заплетнюк прокоментував поразку боксера Кличка Пропонуємо вам фрагмент статті, а повний текст – читайте за цим посиланням.
“Поразка легендарного українського спортсмена виявила ще одну нашу внутрішню проблему. Треба чесно визнати: ми не вміємо програвати. Принаймні, чимало дописів у соціальних мережах і розмови поза Інтернетом найчастіше зводяться до того, що люди просто «ковтають» своє розчарування та сум, шок і відчай.
Відомий тернопільський священик розповів, чи пропадуть жінки без квітів, а чоловіки без жінок
Я підкреслю. Завершивши між собою неприємну розмову про гру, з шокуючими результатами, люди не відчувають жодного полегшення, бо виявилося, що вони щойно знову розчесали собі болючу рану. Після розмови вони ніяк не відчули себе краще, хоча всім чудово відомо про те, що хороша та відверта розмова – це найкраща психотерапія.
Звичайно ж, уся справа не в прізвищі спортсмена, і навіть не в важливості бою чи величині титулу, який він захищав. Все значно простіше. Більшість із нас ще з дитячих років виховалися з розумінням цінності перемоги, без уявлення про те, що поразки та невдачі – це нормальний процес, який у багатьох випадках є процесом стимулу, розвитку та росту.
Налаштовані на «вічний позитив» багато людей чомусь вважають навпаки: що їх життя можна назвати здоровим та повноцінним тільки тоді, коли воно буде позбавленим не тільки серйозних проблем, але й дрібних неприємностей. Вони з дитинства, виростають самолюбивими, марнославними егоїстами, незалежно від наявності об’єктивних підстав для цього. Насправді ж, віра в безпроблемне життя, без поразок і невдач – ознака хвороби.
Кожна людина повинна знати, що вона має право на помилку. Як і на можливість її виправити. І вже напевне, ми маємо дозволяти іншим помилятися, бо інші не мають жити лише для того, щоб відповідати нашим очікуванням. Чуже житя це чуже життя, (якщо тільки ви не священик і не лікар). Здоровий реалізм повинен постійно нам нагадувати, що немає перемог без поразок, радощів без суму, а дня без ночі. Забери з цієї картини щось одне – і вся картина рухне, як картковий будиночок.
Після такого важкого, й справді професійного бою, Кличко точно знав, що він зробив усе, що міг. Для самого себе він залишався, як і завжди, переможцем, бо найперше він переміг самого себе. Володимир точно знав скільки сил віддав на цьому рингу того дня, і скільки сил у нього ще залишилося. Це тільки для невігласів він тоді програв. Для тих, хто дивиться глибше – він, як і раніше, – наш чемпіон, легенда, гордість. Чемпіоном є кожен, хто перемагає самого себе. Кожна поразка – це старт для нових перемог. І скільки тобі років – значення немає жодного. Шануймося, друзі!” (ПОВНИЙ ТЕКСТ ЧИТАЙТЕ ЗА ЦИМ ПОСИЛАННЯМ)
