Усім селом добудовують дім для бійця, який втратив ноги на війні. Це хатина на околиці села Виноградне Заліщицької громади, яку колись не встиг завершити батько воїна. 35-річний Степан Коцюб був стрільцем-санітаром. Втратив обидві ноги після того, як у його бліндаж попав ворожий снаряд. Поки боєць у госпіталі, люди вирішили зробити ремонти та облаштувати дім, аби Степан повернувся в нову оселю, пише Суспільне.
Одна з тих, хто допомагає облаштовувати дім для бійця — Людмила Папушко.
“Стьопа пішов на війну за нас всіх, він захищає свою Батьківшщину, він для нас герой, він за нами всіма стояв і так ми почали йому допомагати і з’єдналися всі докупи. Допомагаємо та будемо допомагати стільки, скільки треба”.
Степан Коцюб отримав поранення в січні цього року.
Староста Зозулинського округу Надія Мандзюк розповідає, раніше Степан із мамою жили в глиняній хаті. Нову сім’я добудувати не змогла, бо в 2009 році батько Степана помер. Коли односельчани дізналися, що боєць втратив обидві ноги, зрозуміли — жити в старенькій оселі йому буде некомфортно, тому в березні почали добудовувати хату на околиці Виноградного. До робіт долучилися люди з усього старостинського округу. Вони викопали криницю, провели до хати воду та світло й почали внутрішні роботи. Для того, щоб закупити все необхідне відкрили волонтерський рахунок. Наразі витратили 160 тисяч гривень, каже Надія Мандзюк.
“Почули про Степана, яка біда з ним сталася, і тоді ми подумали, що як він прийде додому, то самостійно довести хату до ладу не зможе. Ми усім селом згуртувалися, почали збирати кошти. Всі небайдужі, хто скільки мав, хто скільки міг, почали збирати гроші і закуповувати матеріали. Потім підключилися люди з-за кордону, почали передавати гроші, допомагали люди з інших сіл. Ми розраховуємо, що нам ще треба не менше ста тисяч. Я думаю, що ці роботи ми завершимо влітку. А коли Степан повернеться, усі разом відсвяткуємо новосілля”.
У будинку буде кухня, ванна кімната, 2 спальні та вітальня.
“Ми починали роботу з нуля, в будинку нічого не було. Позаливали стяжки в кожній кімнаті, ще маємо вкладати пінопластом, ще раз заливати і класти ламінат. Стіни поштукатурили, стелі підбили, ще двері ставити будемо. В коридорі та на кухні буде тепла підлога, плитка. У ванній треба ще заливати стяжку, а труби та каналізацію вже змонтували, світло провели. Зробимо широку душову кабінку, щоб йому добре було заїжджати навіть у візку помитися. Все має бути доступним”.
Вхід до будинку і коридор також роблять широкими, аби Степан зміг заїхати в оселю на кріслі колісному, каже Іван Ільніцький. У будинку поставили грубку, щоб на випадок відсутності світла та газу, хату можна було опалювати дровами. Розпалює піч Валентина Стронська. Каже, знає Степана давно.
“Степан дуже хороший хлопць, навіть дуже хороший. Він ніколи нікому ні в чому не відмовляв. Дуже допомагав людям. Він доброзичливий і добрий”.
Мама Степана Коцюба Василина розповідає, це друге поранення сина. Перше він отримав, коли витягував побратима з поля бою. Тоді одужав і повернувся на передову. Після другого поранення Степану ампутували обидві ноги, зараз чоловік у госпіталі.
“Чекаю з радістю додому і з плачем. А за те, що люди допомагають мені, дуже дякую. Колись Степан допомагав людям, а тепер люди допомагають мені. Низький уклін усім односельчанам”.
