Більше п’ятнадцяти років чоловік працював у Великій Британії, куди виїхав ще у 2007 році. 22 лютого 2022-го Олександр приїхав додому в звичайну відпустку і вже за два дні країну накрила повномасштабна війна.
Часу на роздуми не було: «Отримав повістку і пішов служити в Нацгвардію. Я не збирався тікати», – каже він.
Найбільше врізався у пам’ять другий день на бойових.
«Добре пам’ятаю, як у наш ангар прилетіла ракета. На щастя, ніхто не загинув, але згоріла техніка. Відчуття не з приємних», – говорить він коротко, ніби ставлячи крапку, після якої все зрозуміло без зайвих описів.
З початком служби Лондон разом із підрозділом працював на найважчих ділянках Донецької області – Покровському та Вугледарському напрямках. Каже, що там кожен день був випробуванням і для тіла, і для психіки, але найважче – це внутрішня боротьба. «Найскладніше на війні – подолати страх», – зазначає він.
Попри інтенсивні ротації, підрозділ Олександра зберігає злагодженість.
«У нас хороший колектив. Між ротаціями постійно тренуємо особовий склад, готуємося. Це додає впевненості», – розповідає боєць. Підтримка побратимів, підкреслює він, іноді вирішує все. «Підтримка сержантів і офіцерів дуже важлива. Коли стає важко, саме вони допомагають вистояти».
Олександр уважно спостерігає за змінами в українській армії. На його думку, ці процеси вже видно неозброєним оком: «Зміни в армії відбуваються в позитивну сторону. Це відчутно».
Щодо підтримки ветеранів він лаконічний, але точний:
«Найкраща підтримка – це повага від людей». А говорячи про мрії, зізнається, що хоче лише простого: «Після Перемоги хочу поїхати на море з сім’єю».
Молодим українцям, які роздумують про службу, Олександр Лондон радить тверезо оцінювати шлях, на який вони збираються стати. Але не боятися.
«Бажаю розуму та витримки. Професія військового не легка», — підсумовує нацгвардієць.
