Допомогти з роботою Оксані Махник з Донеччини просить волонтерка Ірина Жигунова. На своїй сторінці В Контакте вона розмістила резюме дівчини.
28-річна дівчина з Артемівського району Донеччини зараз живе в селі Гнилиці Підволочиського району, працює художнім керівником в місцевому будинку культури.
— Я музикант, викладач музичної школи, граю на баяні та акордеоні, але за професією не можу знайти роботу, немає діток, які б хотіли навчатися грати на цих інструментах, — розповідає 20 хвилин Оксана. — Можу ще викладати естрадний вокал, я сама естрадниця.
Останні роки перед подіями на Сході Оксана жила в Києві, спочатку працювала секретарем в школі, а потім співачкою в ресторані.
Про себе Оксана розповідає, що закінчила музичне училище в Артемівську, після училища працювала 3 роки вчителем в музичній школі в Красному Лимані, потім поїхала у Київ. Рік працювала секретарем в школі. Потім співала в ресторані. Далі роботи не стало, колектив розпався, бо з напарником розійшлися в політичних поглядах, і вона повернулася до батьків на Донеччину.
А звідти довелося тікати через випадок з однокурсницею, — розповідає Оксана, — Я вірша написала про Україну, а вона здала мене сепаратистам за те, що маю проукраїнську позицію, дала мої дані, тоді погрози почалися, я всі фото з соцмереж повидаляла і так намагаюся більше особливо своїх фото не давати. Перед тим, як потрапила на Тернопільщину, шукала роботу на Західній Україні, і знайшла в Гнилицях, тут зразу з житлом все вирішилося. Мої бабусі з дідусем бойки, переселенці 1951 року. Зараз там, де вони жили, територія Польщі, тому життя тут мені близьке… Вдома в батьків ситуація зараз ніби стабільна, але повернутися туди не можу, бо невідомо, що буде далі. Це все ж ще не закінчилося. Можна ж і повернутися, але що потім — знову тікати?
Уже півроку Оксана працює в Гнилицях, але хоче кращої роботи, бо працює на половину ставки, зарплата 700 грн, отримує ще 400 грн допомоги.
— Важко прожити, комунальні заплатиш і все, — говорить дівчина. — Хотіла б знайти роботу чи в Тернополі чи в передмісті, це не так суттєво, я навіть не по спеціальності згідна працювати. Зверталася і в Центр зайнятості, але для мене нічого немає. З музикою це нереально взагалі, думаю, що швидше щось підшукаю не музикальне, комп’ютером я володію. Інтернету в селі немає, і зв’язок поганий. Трохи заходжу з мобільного, шукаю, але з тих оголошень, що я їздила на співбесіди в Тернопіль, потрапляю то на мережевий маркетинг, то кажуть, що хочуть прослухати всіх претендентів і нічого не обіцяють.
P.S. Бажаючим допомогти звертатися до волонтерки Ірини Жигунової за тел. 097 38 49 602
— Я музикант, викладач музичної школи, граю на баяні та акордеоні, але за професією не можу знайти роботу, немає діток, які б хотіли навчатися грати на цих інструментах, — розповідає 20 хвилин Оксана. — Можу ще викладати естрадний вокал, я сама естрадниця.
Останні роки перед подіями на Сході Оксана жила в Києві, спочатку працювала секретарем в школі, а потім співачкою в ресторані.
Про себе Оксана розповідає, що закінчила музичне училище в Артемівську, після училища працювала 3 роки вчителем в музичній школі в Красному Лимані, потім поїхала у Київ. Рік працювала секретарем в школі. Потім співала в ресторані. Далі роботи не стало, колектив розпався, бо з напарником розійшлися в політичних поглядах, і вона повернулася до батьків на Донеччину.
А звідти довелося тікати через випадок з однокурсницею, — розповідає Оксана, — Я вірша написала про Україну, а вона здала мене сепаратистам за те, що маю проукраїнську позицію, дала мої дані, тоді погрози почалися, я всі фото з соцмереж повидаляла і так намагаюся більше особливо своїх фото не давати. Перед тим, як потрапила на Тернопільщину, шукала роботу на Західній Україні, і знайшла в Гнилицях, тут зразу з житлом все вирішилося. Мої бабусі з дідусем бойки, переселенці 1951 року. Зараз там, де вони жили, територія Польщі, тому життя тут мені близьке… Вдома в батьків ситуація зараз ніби стабільна, але повернутися туди не можу, бо невідомо, що буде далі. Це все ж ще не закінчилося. Можна ж і повернутися, але що потім — знову тікати?
Уже півроку Оксана працює в Гнилицях, але хоче кращої роботи, бо працює на половину ставки, зарплата 700 грн, отримує ще 400 грн допомоги.
— Важко прожити, комунальні заплатиш і все, — говорить дівчина. — Хотіла б знайти роботу чи в Тернополі чи в передмісті, це не так суттєво, я навіть не по спеціальності згідна працювати. Зверталася і в Центр зайнятості, але для мене нічого немає. З музикою це нереально взагалі, думаю, що швидше щось підшукаю не музикальне, комп’ютером я володію. Інтернету в селі немає, і зв’язок поганий. Трохи заходжу з мобільного, шукаю, але з тих оголошень, що я їздила на співбесіди в Тернопіль, потрапляю то на мережевий маркетинг, то кажуть, що хочуть прослухати всіх претендентів і нічого не обіцяють.
P.S. Бажаючим допомогти звертатися до волонтерки Ірини Жигунової за тел. 097 38 49 602
Обговорення