Олексій Філюк – звичайний молодий священик ПЦУ із Тернопільщини, який збирає більше 60 тисяч читачів своєї Фейсбук-сторінки, щодня – кілька тисяч учасників трансляцій, сотні перепостів, а його онлайн-молитви, співи духовних пісень чи колядок переглядають не лише в Україні, але й за її межами.
Отець Олексій проповідує Слово Боже через молитву, пісню, руханку, кулінарію, зрештою, – через свою життєву позицію, адже він усиновив двох дітей, перебуваючи у стані неодруженого священика. Дехто каже, що, окрім двох сільських парафій, отець Олексій має кількатисячну «онлайн-парафію». У матеріалі velychlviv.com ближче ознайомимо вас із унікальним досвідом священика.
– Отче, як у вас виникла ідея записувати онлайн-трансляції і робити стріми? Що вас наштовхнуло на це?
– Церква Христова не та, що була дві тисячі років тому, тобто сьогодні можна Слово Боже проповідувати в іншому ракурсі. З 2012 року я несу Слово Боже на просторах Інтернету. Спочатку були проповіді, дописи, до речі, я вів кулінарний блог, поєднуючи приготування їжі з духовними роздуми.
Вечірні трансляції молитов та онлайн-роздумів розпочалися у лютому 2020 року. Потребу такої онлайн-комунікації мали і мої парафіяни, і друзі, і усі ті люди, яких застав час карантину в Італії, в Україні – Тернополі, Львові та інших містах. Українці об’єдналися навколо духовних вечорів. Спочатку ми з моїм товаришем – священиком Ігорем та його дружиною Оксаною співали духовні пісні. Таким чином ми прагнули налаштувати людей на позитив. Ми піднімали дух впродовж карантину, коли люди позакривалися у своїх домівках та ізолювалися від світу.
У селах це не було так відчутно, проте це було відчутно у великих містах. Сотні і тисячі повідомлень приходило щоденно. Тексти були приблизно такими: «Якби не ваші молитви, то можна було б поїхати розумом». Зараз зустрічаю людей, які були за кордоном, просто підвожу їх з Тернополя до Ланівців, де проживаю, а вони мені кажуть: «Ми вас дивилися в Італії». Це дуже приємно. Я щасливий, що їх наші трансляції підтримували в морально, і духовно, укріплювали віру у Бога.
– А як ви працюєте зі своєю аудиторією, тобто як вам вдалося назбирати стільки глядачів?
– Чесно скажу, що не працював на рейтинг і не збирав людей навколо своєї особистості. Моє завдання не бути зіркою Інтернету, а проповідувати Слово Боже. Важливо, аби у Мережі люди не проводили час даремно, а з духовною користю. Багато людей хочуть духовно розвиватися, тому долучаються до прямих ефірів. Маємо навіть 2000-3000 учасників під час однієї трансляції, залежно від дня. Як це працює? Я вмикаюся у прямий ефір. Мої читачі знають, що о 21:00 год. у нас є вечірня онлайн-молитва і роздуми над Словом Божим на різні теми.
– Як ви обираєте теми для вечірніх трансляцій?
– Відверто скажу, що тему за 10-20 хвилин до онлайн-трансляції посилає Господь. Я не готуюся впродовж дня. Сідаю ввечері, відкриваю Слово Боже і тоді натрапляю на тему. Наприклад, так ми говорили про Любов. Часом пишуть самі слухачі, ставлять свої запитання. Направду люди безмежно вдячні, адже не всі мають змогу питати священика. Тому теми для прямих ефірів підказує Бог, а не я придумую .
– Окрім молитви і співу, на вашій сторінці можна попросити про молитву. Як це працює?
– Буває так, що на одну Літургію треба роздруковувати 600-700 листів з іменами. Разом з хлопцями, що прислуговують, ми перечитуємо ці списки і молимось. Буває так, що на 500 прохачів хтось один скине пожертву 50 чи 100 гривень, але це не так часто трапляється. Однак, ми раді, що Господь поблагословив невеликою жертвою. Наша мета – не молитися за гроші, а для того, щоб люди відчували духовну підтримку Церкви, розуміли, що вони комусь потрібні, що за них моляться.
– Стежачи за вашою активністю, складається враження вашої постійної присутності у Мережі. Як виглядає ваше життя поза межами Інтернету?
– Насправді проводжу у Мережі мінімум часу. Протягом дня працюю на світській роботі – у агрохолдингу «Кернел», служу на двох парафіях у с.Білозірка та с.Шушківці, готую дітям вдома їсти, охрещую, вінчаю і хороню парафіян. Мої ефіри – це півгодини вранці і година ввечері. Справді, складається таке враження, що сиджу в Інтернеті добами. Це добре, що є відчуття моєї присутності, але мене особисто нема.
– Ви згадали про дітей. Відомо, що ви є неодруженим священиком, проте маєте усиновлених дітей. Розкажіть про цей досвід.
– Десять років перебуваю у целібаті, тобто живу як неодружений священик. Чотири роки тому я вирішив змінити своє життя і зробити щось таке у суспільстві, щоб стати прикладом, аби інші сім’ї не боялися усиновлювати сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування з дитячих будинків. Ми усі потребуємо любові, а особливо підтримки від тата і мами. Я взяв на себе функцію батька,матері, кухарки і виховательки. Зараз маю двох прекрасних синів – Віктора та Сергія. Віктору буде 18 років, а Сергієві – 15 років.
– Чимало священиків не використовують Інтернету, оскільки це вважають зайвим у комунікації. Що можете сказати таким священикам, зважаючи на свій досвід блогера?
– Христос казав до своїх апостолів: «Йдіть і проповідуйте по всьому світу». Як священик я проповідую за словами Христа, проте роблю це по-новому. Минулого року був номінований як найкращий сучасний священик Тернопільщини за версією журналу «City Life». Однак, апостол Павло каже, що не всі будуть проповідниками, не всі зможуть зцілювати чи мати дар мов. Гадаю, що той, хто може проповідувати на парафії, то хай це робить, хто проповідує в Мережі, нехай там популяризує Слово Боже. Бог – це Любов, де є Він, там і добро. Тому єднаймось навколо Господа і маймо радість від життя!
