Знання та освіта в нас найчастіше асоціюється з навчальними закладами. І це є проблемою. Як показує життя, самоосвіта та власний досвід є не менш важливими для успішного, комфортного життя у цьому світі, ніж диплом про успішне прослуховування певного курсу дисциплін. Звісно, дуже важливо мати добрий фундамент, певну наукову базу і критичний склад розуму. Тим не менше, дуже важливо отримавши певний диплом або інший папірець, не зупинятися на досягнутому, а продовжувати вдосконалюватися далі.
Уявіть собі дві середньостатистичні родини. Мама-тато і двоє дітей. Типова квартира. Типові зарплати. Типовий телевізор і канал СТБ. Але, в одній родині батько знає та використовує 20 000 слів, а в іншій батько спілкується з родичами, використовуючи всього лиш дві тисячі, при чому одна тисяча – це нецензурна лайка. Якщо ж 20 000 слів знатиме не тільки батько, але й мати, то їх діти будуть зростати в середовищі 40 000 слів цілодобово. (А в іншій родині – 2 тисячі лайливих слів відповідно). Чи можна сказати, що діти в цих двох родинах мають рівні умови для свого щастя та подальшого благополуччя? Матеріально, де-юре -так, де факто – ні!
Діти зростають в атмосфері родини, яка накладає неймовірний духовний, психологічний, культурний та інтелектуальний відбиток на їхній особистості. Якою людина буде дорослою в першу чергу залежить від ставлення до неї в дитинстві. Якщо в дитинстві не навчили дитину до книжки – вона ніколи не буде цікавитися ними й на старість. Якщо привчили до шансону, вона буде страждати від класичної музики. Якщо не стимулювали до розвитку – вона так і виросте аморфною істотою, яка до 40 років не знатиме, «ким вона хоче бути, коли виросте». Звісно, винятки є. Але це все одно винятки. Отже, ми вчимося не заради «папірчика»,а для того, щоб зробити своє життя більш комфортним, якісним. Своє життя, та своїх близьких. Хоча б своїх близьких.
Одна з проблем, яка прийшла в Україну свого часу разом із економічною кризою, – це занепад книговидавництва. Масово зачинялися книгарні, навіть у містах районного значення. Дешеві книги були лише іншомовними. Переважно це «ширпотреб» – несмак і тупість, перенесена на папір. І тепер, ми пожинаємо плоди цього хаосу. З одного боку – дурнями легше керувати. А з іншого – для того, щоб вийти з економічної кризи, зробити державу потужною, сильною та конкурентоздатною – потрібно виростити, навчити, не одне покоління вчених, науковців, професіоналів у всіх сферах.
Я часто виступаю перед людьми. Часто спілкуюся з молоддю. І мені особливо помітно, як швидко вони втомлюються від надміру інформації. Пів години в кращому разі я можу тримати їхню увагу. Однак, для того, щоб більш детально розібрати певну тему, навіть одну чи дві академічні години, вже треба розмову ділити на частини. Людям реально заважко. Десь так, як може бути фізично важко старій бабусі принести відро з водою з криниці, що на сусідній вулиці, так само важко сучасній молоді уважно слухати нову для себе інформацію.
Але, не тільки слухати. Великі тексти – це біда для нашого покоління. Навіть за статистикою, найкращі та найбільш ґрунтовні мої тексти читають найменше. І зовсім не тому, що вони не цікаві. Вони точно не гірші за короткі. Принаймні, можна припустити, що вони такі ж самі за якістю. Однак, прочитати їх та зрозуміти від першого до остатнього слова може далеко не кожен. Немає натренованих мізків. А їх, очевидно, як і все в цьому світі треба тренувати, аби воно не застоялись, не атрофувались і не відмерли.
Мозок придуманий Богом – неймовірно досконалий. Але в нього є один недолік. Він дуже ресурсозатратний. Він з’їдає основну частину людських ресурсів. А тому, для економії, він постійно навчається з вашої поведінки, як діяти самому так, щоб ваших сил вистачило якнайдовше. Скажімо, якщо він знає, що вирішення операції з табличкою множення ви використовуєте калькулятор, одного дня він просто витре все, що ви знали про ці елементарні математичні операції. І ви вже без калькулятора не обійдетесь, хоча завжди мали з математики тверду четвірку. Якщо ви будете багато набирати на клавіатурі, і навіть навчитеся «сліпому» набору, не дивлячись під руки, одного дня ви помітите, що зовсім розучилися писати чорнильною ручкою на звичайному аркуші паперу. Те, що колись було для вас звичним – стало тепер неймовірним тягарем, або взагалі – місією, яку виконати неможливо.
Все ж, добра новина також існує. Ми можемо не тільки вчити свій розум деградувати, але й навпаки – вдосконалювати його, навчати, тренувати. А розумний та навчений мозок буде робити наше життя якісно кращим, більш комфортним у всіх значеннях.
Чому вам не подобається нова музика? Чому вам не до вподоби сучасна молодіжна мода? Чому «колись усе було краще»? Тому, що ви, ваш мозок, не адаптується до змін, які нам дає життя. Розумом і смаками ви застрягли ще десь у 1986 році. «Модерн Токінг» це, дійсно, непоганий дует. Але, за той час, а це вже більше тридцяти років, було принаймні ще декілька цікавих гуртів та виконавців. Подумайте про це. Бо це проблема не Дітера Болена з Томасом Андерсом, а ваша.
Отже сьогодні, 1 вересня 2018 року, в День знань, хотілося б закликати всіх людей, які будь-коли будуть читати цей текст, не переставати навчатися. Навіть якщо вам уже 99 років, 11 місяців і 364 дні. Перше вересня – це не тільки для школярів та вчителів. Це свято – виклик для всіх нас. Життя – це динамічний процес, пов’язаний із засвоєнням людьми певної інформації. І було б дуже дивно, якби ми росли, старіли, але кількість інформації, якою оперує наш мозок не змінювалася. Або змінювалися лише в бік зменшення.
Можливо ви чули, що найбільші вчені світу на старість абсолютно не страждають від деменції чи хвороби Альцгеймера. Вони все життя тренують свій мозок. Тому, з кожним роком не тільки не дурнішають, але навпаки – можуть похвалитися такими результатами, яких не мали навіть у молодості. Здавалося б, це неймовірне диво. Але ж ні. Ніякого дива немає. Вони все життя тренували свій розум, щоб рано чи пізно отримати відповідний результат.
Зі святом усіх, хто навчає та навчається, хто хоче бути не тільки розумним, але й мудрим. Всіх, хто любить книжку, хто любить читати, писати, грати та рахувати. Це й ваш день. Не зупиняйтеся на досягнутому. Ви варті кращого. Завжди.
Протоієрей Євген Заплетнюк,
м.Тернопіль
