Уже три роки Уляна Ензовіт з Копичинців намагається довести правоохоронним органам та судам, що її син Павло не вбивав місцевого мешканця 50-річного Дем’яна Сагайдака.
Страшний випадок стався 27 жовтня 2015 року в закинутій хатині в містечку. Павлові тоді було 20 років. Того вечора він опинився в поганій компанії, яка й «спихнула» злочин на наївного хлопчину. Серед ночі, після розпивання алкоголю, сталося жахливе: хтось завдав Дем’яну Сагайдаку 81 (!) удар ножем. Павло у той час, за словами його рідних та за доказами, які вони зібрали, спав захмелілий у тій же злощасній хатині. Поруч лежав пошматований труп… Павла розбудила поліція. На ньому не було ні краплини крові, руки тримав у кишенях, він не розумів, що сталося… Інших горе-друзів по чарці, які були з ним того вечора, як вітром змело. Був лише раніше судимий Роман Я. з Тернополя, який, власне, потягнув Павла в ту будівлю. Роман метушився, активно розповідав міліціонерам, котрі прибули на виклик, як саме Павло «замочив» Дем’яна. З того часу й донині Павло — за ґратами…
«Прокинувся біля трупа…»
— Павло — найстарший наш син, нині йому 23 роки. У нас з чоловіком є ще двоє дітей — 13-річний Петрик і 12-річна Ольга, які плачуть за братом… 19 липня має відбутися слухання за касаційною скаргою. Від рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ залежить доля нашого сина, — зітхає мати підозрюваного у вбивстві пані Уляна. — Знаємо, хто вчинив вбивство, але нас не хочуть чути ні правоохоронні органи, ні суди. Мій син не причетний до страшного злочину, і це не безпідставні слова згорьованої матері, яка не хоче вірити в жахливі реалії. Ми провели власне розслідування, разом із адвокатом вивчили усі матеріали, маємо чимало доказів невинуватості сина, але правоохоронці від початку фабрикували справу, не беручи до уваги жодних наших аргументів.
Павло — добродушний, наївний, беззахисний, тому все «звалили» на нього… Напередодні страшного випадку син познайомився з Романом, який відбував тюремний термін у Копичинцях і почувався в містечку, як вдома. Роман нібито шукав чоловіків на роботу в Росію. Павлик бачив, як ми тяжко працюємо з батьком, тож вирішив допомогти нам — поїхати на заробітки. Але не так сталося…
Наш Павло — ще дитина, пітьмак, не розумів, що зв’язався з сумнівною людиною. Перед дорогою Роман вирішив посидіти з місцевими випиваками. Покликав і Павла. Просив принести для нього якийсь одяг, їжу. Павло спакував удома цілу сумку речей — для себе і для Романа, взяв деяку їжу, закрутки. У закинутій хаті зібралася компанія: Роман, Дем’ян, ще двоє місцевих чоловіків, ну і наш Павло. Після чарки-другої син заснув, а тим часом сталося вбивство… Серед ночі Роман прибіг до сусідки й попросив викликати міліцію. «Маєте жмурика», — єхидно кинув. Потім прийшов дільничний, щось там описував, згодом він тричі міняв покази, не хоче з нами спілкуватися… Хтось, мабуть, зі слідчої групи, знімав на місці відео, де чітко видно, що Павло спав, як його розбудили і сказали про страшне. Іншу частину відео обрізали… Нам так і не відповіли, хто це знімав. Син розповів згодом, що його кидали на труп, аби були «сліди», а потім вивезли до лісу і вибивали зізнання…
«Нехай трохи посидить, тоді відпустимо…»
— Загиблий зловживав алкоголем. Експертиза показала, що в його організмі було 5,25 проміле алкоголю, у мого сина — 1,75 проміле, у Романа — більше. Павло не пив багато, а сп’янівши, ліг спати, а ті чоловіки ще випивали… — продовжує розповідь пані Уляна. — На столі було п’ять келішків, канапки, але міліція навіть не розшукувала інших з компанії. Роман проходить у справі як важливий свідок, але він жодного разу не був у суді. Ми бачили відео його допиту — це кіно, а не свідчення. Чого він тільки не фантазує. Каже, що просив Павла не бити Дем’яна, але навіть, якби так було, то чому не запобіг біді, а споглядав усе збоку?! Виходить, він співучасник. Роману 46 років, він значно міцніший фізично від Павла, та й мав би усвідомлювати більше. А пояснення просте: на Романових руках кров і він наполегливо спихав усе на нашого сина. Міліціонер, який першим прийшов на місце трагедії, усе підтасував, не знаю, він чи хто інший витер відбитки пальців… Мабуть, така була вказівка «зверху».
На той час Роман співпрацював з міліцією — був «шістьоркою», відсидів за наркотики, здавав «точки», мабуть, ділились «доходами»… Правоохоронцям не вигідно було садити такого «елемента», до того ж він перебував у розшуку, а Павло зі своєю наївністю їм саме підійшов. Одяг сина знищили. Ми хотіли проведення повторної експертизи, але вже нема що досліджувати… Мій син ліворукий, а нахили ударів — праворукої людини, все це описано у справі, просто міліціонери не знали, що син шульга. Розтин тіла Дем’яна робили нашвидкуруч, наступного дня вже поховали. Словом, “замітали” усе. Сина били в хаті, в опорному пункті в Копичинцях, у Гусятинському районному відділенні поліції…
Коли сталася трагедія, я була в Польщі на заробітках, відразу приїхала, хотіла побачити сина у слідчому ізоляторі, то з мене виманили за зустріч тисячу гривень. На відтворенні міліціонери все самі казали, син тільки підтверджував словом «так» — був сильно заляканий. «Нехай трохи посидить, тоді відпустимо…» — сказали мені віч-на-віч правоохоронці. Перед виголошенням вироку в суді Павло просив відпустити, казав, що не винен, — навіть міліціонери плакали… Але суддя Підволочиського районного суду засудила його на 10 років. «Вибачте, я мусила такий вирок винести. Ну, ви розумієте…» — сказала мені суддя.
«Оцінили батька у 350 тисяч гривень…»
— У Дем’яна залишилося двоє дітей — донька та син, вони вже дорослі, в останні роки не жили з батьком. Коли доньці було два роки, а синові чотири роки, їхня мати поїхала на заробітки, відтоді їх виховувала бабуся. Після втрати батька вони наполягали на розкритті злочину, але чомусь відразу прийняли версію поліції, навіть не спробувавши з нами знайти справжнього вбивцю. А згодом син ще й подав заяву на моральну компенсацію. Свого батька він оцінив у 350 тисяч гривень…
Суд задовольнив його заяву і до нас почали надходити рішення виконавчої служби про стягнення суми. Але ж з кого стягувати? Син — у тюрмі, та й звідки йому взяти такі гроші. Рідні вбитого казали, щоб ми хату продали… Від 5 квітня Павла тримають у слідчому ізоляторі в Києві, рідних до нього не пускають. Справу ще не розглядали — не знають, що робити з нею. Але на справедливе рішення годі чекати, адже справу передали судді Вищого спеціалізованого суду, яка є родичкою слідчого прокурора з Тернополя, котра розглядала нашу заяву щодо визнання Павла потерпілим. Після ганебних вироків суду першої інстанції та апеляційного суду ми звернулися до правоохоронних органів, аби провели розслідування катувань сина. Павлові за ці три роки сильно підірвали здоров’я: треба оперувати ногу, він втрачає зір, пошкоджені внутрішні органи, заїкається…
«Буду терпіти, але доведу, що я того не робив!» — каже син. Ми вже звернулися до Європейського суду, справу будуть розглядати цьогоріч, тож віримо, що доведемо невинуватість Павла. Ми вже не зупинимось, навіть попри погрози на нашу адресу. Нещодавно до Копичинців приїжджала команда телеканалу СТБ з 12 екстрасенсами, які спробували своїми надможливостями розставити усі крапки в справі. Майже усі вони сказали, що Павло не вбивав, натомість вказують на причетність до злочину Романа. Вони розкрили багато деталей жорстокого вбивства, підтвердили катування Павла, засудили сина вбитого за те, що хоче збагатитися на горі. Невдовзі передача вийде на телеекрани — люди почують думку екстрасенсів. Усе, що завдяки їм ми з’ясували, долучимо до справи. А ще вони потішили мене, що син скоро буде на волі. Але треба боротися за справедливість!
Обговорення