Жителька Золотого Потоку Чортківського району на Тернопільщині Ганна Храпко відзначила свій столітній ювілей. Попри поважний вік, жінка зберегла життєву енергію, силу духу та любов до пісні, розповідає Суспільне Тернопіль. Ювілярка згадує важкі періоди свого життя, що не зламали її волі, а лише загартували.
Доля Ганни Храпко, як і багатьох її ровесників, була важкою та сповненою випробувань. У юному віці, під час Другої світової війни, її насильно вивезли до Німеччини. Жінка згадує той момент без прикрас:
“Не знаю, чи я вже мала 16 років, чи 15, вийшла на вулицю і мене забрали в Німеччину. І моя мама не знала, де я. Шукала мене. Не знайшла. Аж я їй написала, де я є”.
Робота в Німеччині була надзвичайно важкою. Ганна працювала на фабриці, розвантажувала цементні мішки, які доводилося носити на плечах. Вона детально описує умови праці:
“Робота дуже тяжка для мене була. Приходять вагони з цементом. Наглядачі дають нас до того вагона. І одна людина стоїть перед дверцями, дві — на вагон. Ми подаємо тій на плечі мішок цементу і вона носить на фабрику. А ми підносили ще ближче, бо він стояв над нами і ми мали робити”.
Жінка залишалася в Німеччині до завершення війни. Повернувшись додому, Ганна побачила, що її господарство було повністю пограбоване:
“Приїхала додому, а німці все пограбували. Забрали корову, кури, обчистили все”.
Після повернення до Золотого Потоку Ганна Храпко вийшла заміж та разом із чоловіком виховала трьох дітей. Життя було непростим, адже родина будувалася виключно завдяки власній праці. Ювілярка пригадує:
“Я виховувала дітей і любила їх. З чоловіком жила і добре, і не добре. Бо ми будувались з праці рук. Із-за того було складно, була сварка. Але так життя пройшло добре”.
Незважаючи на всі труднощі, Ганна завжди знаходила підтримку у пісні. Жінка вважає, що саме спів допомагав їй пережити важкі часи:
“Я тяжко робила і співала. Біда була, бо не було що їсти, але я співала. Забувала про все”.
Під час святкування ювілею Ганна Храпко загадала бажання, задмухуючи свічки на святковому торті. Жінка щиро зізналася, що хоче прожити ще хоча б два роки, щоб побачити, як розвиватиметься Україна:
“Щоб я ще зо два роки прожила. Я ще стільки хочу прожити, щоб подивитися, як та наша Україна буде ґаздувати. Хочу це бачити”.
Незважаючи на нелегку долю, столітня ювілярка зберегла любов до життя, оптимізм та вміння радіти кожному дню.
Читайте також: Жителі села Кип’ячка Великогаївської громади власними силами облаштували територію біля джерела.
Жителі села Кип’ячка Великогаївської громади власними силами облаштували територію біля джерела
