Все ніби крутилося довкола теми церкви – заїзд до церкви автомобіля в Великодну п’ятницю та анонс подальшого влаштування огорожі. Обговорення цих питань в ЗМІ, на правління спілки архітекторів та можливе оголошення конкурсу на кращу огорожу Архикатедрального Собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Але написати декілька рядків з цього приводу спонукав мене фільм американського режисера Перрі Ленга «Інтерв’ю з Богом».
По фільму талановитий журналіст Пол Ашер приїжджає додому після відрядження в гарячу точку. Він щосили намагається повернутись до нормального життя, проте побачене на війні змінило його назавжди. Його шлюб розвалюється, віра згасає з кожним днем, в результаті Пол опиняється у життєвому тупику. Не знаючи, де шукати підтримки, він приймає новий виклик – погоджується на інтерв’ю з таємничою людиною, котра стверджує, що він Бог… І в одному інтерв’ю Бог каже журналісту – «…уяви собі, що тобі відомі всі людські думки, вчинки, прагнення і пороки. А ще ти знаєш усе про самотність болю та порожнечу життя та помнож на кількість душ які колись існували.» А розмову ведуть про спасіння та про віру. Кожна людина то дитина Божа і Бог опікується нами усіма. Заїхала жінка в двері церкви. Соцмережі волали різними пропозиціями від …розіп’яти відьму на площі… до …посадити і надовго. Уявіть собі, що у кожного з нас свій шлях до Бога. Хтось приймає його в дитинстві чи в юності, а хтось в зрілому віці.
ПЕРЕГЛЯНЬТЕ ТАКОЖ
Давайте проаналізуємо що сталося з точки зору християнства. Самотність болю та порожнеча життя – казав Бог в інтерв’ю. Що шукала дитина Божа серед ночі? Те про що Богові відомо? Видно що допустити до чогось жахливого в переддень Великодня Бог не міг, тому він пішов іншим шляхом, який насправді притаманний тільки йому. Він сотворив чудо! Бог направляє своє дитя прямо до плащаниці розуміючи, що жодні розламані двері та понівечені лавки не вартують найціннішого – життя людини. Бог дав їй спасіння а далі… вибір за нею. Воістину незвідані шляхи Твої Господи.
Так от про огорожу. З 1749 року а точніше з 1652 року там стояла православна Марійська церква яка була дуже пошкоджена татарами, тому коронний гетьман Юзеф Потоцький не захотів ремонтувати церкву і заснував на її місці у 1749 році римо-католицький костел разом з монастирем. За весь час (більше 300 років) ні огорожі, ні подібних пригод не траплялося. Я би заборонив огороджувати церкви на якомусь найвищому рівні, щоби як описано в словнику-довіднику знаків української етнокультури Віталія Жайворонка – огоро́жа — межа «свого» і «чужого» простору…
А найголовніше в огорожі – не допомагайте Богові творити чудо.
Ви не вірите в чудо?
А в Бога вірите?
Василь Будзик,
архітектор.
