Давньослов’янський печерний храм у селі Монастирок Борщівського району Тернопільської області був заснований у ІX-X ст. при зародженні християнства на Київській Русі і знаходиться на стрімкому лівому березі річки Серет посеред мальовничої природи.
Село Монастирок розташоване на Поділлі, притулившись до річки Серет. Село лежить неподалік відомого численними пам’ятками Більче-Золотого. В радіусі 10 км – знамениті печери Озерна, Оптимістична, Вертеба. Вперше це поселення згадується у писемних джерелах 1600 р., коли у ньому був заснований чоловічий монастир. Тут збереглися келії, у яких проживали монахи у XVІІІ ст. Нині це село дивує своєю загадковістю, оскільки воно позначене не на кожній карті та й інформації про нього та давньослов’янський печерний храм – обмаль, хоча ця святиня користується популярністю серед паломників. На радянських картах село фігурує під назвою Міжгір’я, пише drymba.net.
Вхід до печери, де знаходиться давньослов’янський печерний храм, влаштовано вглибині, між кам’яними брилами, у вигляді широкого прорізу. З правої сторони перед входом знаходиться скельний навіс, який підтримується трьома опорами у вигляді стовпів, поставлених наприкінці XІX ст. Завдяки цьому перед входом утворилася подоба галереї. У стінах цієї печери натрапляємо на невеликі ніші, що мають культове призначення. Вівтар цього храму монахи-пустельники облаштували біля стіни, на якій начебто проступав лик Ісуса Христа. Тоді монахи вирішили відтворити образ по цих рельєфних лініях, обмалювали їх грудою вапняку, і таким чином була створена чи не єдина у світі ікона Ісуса Христа із заплющеними очима. Вважається, що вона показує той момент, коли Христос закрив очі, щоб не бачити людських гріхів, які Він простив людям завдяки своєму милосердю. У зв’язку з цим християни вірять, що саме тут відпускаються найтяжчі гріхи. Старожили зазначають, що унікальний лик Ісуса у радянські часи всіляко намагалися замалювати то фарбою, то крейдою, то цеглою, навіть намагалися здерти металевими щітками, однак він весь час самовідновлювався. Незбагненним фактом є те, що білий фон, на якому проступає лик Христа, на фотографіях проявляється у вигляді рушника. У цьому храмі зберігся тисячолітній вівтар, який і на сьогодні використовується за своїм призначенням та прикрашений іконами і лампадками. Багато паломників відзначають, що у цьому храмі спостерігається сприятливий мікроклімат і покращується самопочуття. Звідси відкривається захоплюючий краєвид на долину річки Серет.
Неподалік від печери на трьох кам’яних підставках знаходиться камінь-велетень діаметром 4м 65см. Дослідники висловлюють припущення, що у давні часи він міг використовуватися як жертовник. Камінь цікавий тим, що на ньому викарбовано хрестоподібне заглиблення, у якому накопичується цілюща вода. Щороку на свято Чесного Хреста тут відбувається водосвяття, у хрестоподібне заглиблення наливається освячена вода, яка рівно через три дні набуває червоного кольору, наче кров. За народними переказами, одній сліпій дівчинці наснилося, якщо вона вмиється цією водою, то прозріє, дівчинка так і зробила, оскільки віра її була дуже сильною, вона знову змогла побачити красу навколишнього світу. Крім того, на цьому жертовному камені вибито ямки стосовно конфігурації і послідовності зірок Великої Ведмедиці, що вважається одним з основних сузір’їв північної півкулі планети Земля. Ще за часів сивої давнини люди вважали це місце священним, а дивний камінь дехто називає ще і каменем легендарного Довбуша. Хоча за свідченнями істориків, на цьому камені ще за тисячоліття до н. е. влаштовували різноманітні язичницькі обряди, пов’язані з молоком і кров’ю жертовних тварин.
Місцеві мешканці свідчать, що до цього місця приїжджають звідусіль прочани, щоб помолитися та одержати духовне і фізичне зцілення, хоча сюди досить важко добиратися, оскільки тут відсутнє автобусне сполучення. Крім того, біля печерного храму та жертовного каменя розташована ще одна реліквія – сліпучо-білий хрест, який вважається хрестом родинного щастя. Для того, щоб знайти свою другу половинку, чоловікам необхідно промовити під хрестом тричі молитву “Отче наш”, а жінкам – тричі “Богородице Діво”.
Недалеко від печерного храму розташована церква Воздвиження Чесного Хреста, яка у XVІІ –XVІІІ ст. разом з монастирськими келіями та печерним храмом входила до складу єдиного монастирського комплексу отців-василіян. Нині від споруд старого василіанського монастиря залишилися лише руїни, крім цієї церкви, що добре збереглася до наших днів.
Давньослов’янський печерний храм у Монастирку зараз є місцем паломництва християн, діє за своїм призначенням, вражає своєю тисячолітньою історією, нині відноситься до єпархії УПЦ КП і належить до пам’яток архітектури національного значення. Однак, унікальність цього святого місця дехто активно та войовничо заперечує. Крім того, навіть у наші часи існує намагання супротивних сил приховати інформацію від населення України стосовно цієї незвичайної святині і спростувати відомості про неї. Якщо вас цікавлять подібні місця – неодмінно відвідайте печерні храми у Крехові, Розгірчому, Бакоті, Рукомиші.
