На злодіях горять не лише шапки. Іноді, й митри. Так цієї неділі “попалив” свою благочинний Кременецький о. Василій (УПЦ МП).
Написавши заяву до правоохоронних органів про нібито намір захоплення храмів у с. Башуки і Колосова самими селянами і членами “Правого Сектору”, батюшка вирішив перестрахуватись і привіз на недільне богослуження в с. Башуки “побожний десант” із Почаєва, а також людей із відеокамерами, котрі знімали все богослуження і фіксували кожен крок парафіян і тих, хто, навіть, випадково проходив повз церкву.
Абсурдність ситуації полягає в тому, що отець благочинний намагається звинуватити в захопленні храму селян, котрі самі ж і побудували цю церкву, самі її облаштували і утримували.
На даний момент абсолютна більшість людей провела збори і прийняла рішення перейти церковною громадою до УПЦ КП. Статут парафії та інші необхідні документи наразі подані на реєстрацію. Все відбувається спокійно і в рамках чинного законодавства.
То для чого ж, питається, нагнітає ситуацію священик?
Башуки – невеличке село в тій частині нашої області, котру називають “Червона Кременеччина”. Слід сказати, що називають небезпідставно. Оскільки на виборах там до останнього часу люди голосували за комуністів, активно продавали голоси регіоналам, причому, не без сприяння тих самих “святих отців” з Московського Патріархату.
Всі роки Незалежності Почаївська Лавра існувала, як джерело спротиву Незалежності. Церковні громади в селах, котрі на початку 90-х опинилися в підпорядкуванні УПЦ МП, практикували нав’язане Москвою православіє, котре виключало будь-які елементи національної автентики. Не в кожній церкві там досі можна зустріти вишиті рушники, чи хоругви, не кажучи вже про молитву українською.
“Гасподь нє панімаєт” – таким аргументом нівелювалась українська духовність. Натомість всіляко нав’язувались стереотипи і шаблони “русской православной духовности”, в котрих, власне, духовність була відсутня.
Зараз, коли в країні війна, коли руйнуються, усталені роками, стереотипи про братній народ, розвіюється і міф про про “істинне православіє”. Люди починають думати, аналізувати і об’єднуватися навколо ідеї України. І питання юрисдикції церковних громад постає на порядку денному. Московська церква намагається цьому протидіяти, адже втратити для неї Україну – це втратити половину приходів, а , отже, і прибутків. А також це питання втрати сфери впливу, що є чи найактуальнішим не лише для церкви Московського патріархату, а й для російської пропагандивної машини і російської політики.
Звідси і відверта профанація віри і духовності з метою зберегти приходи і доходи, і пропаганда, і засоби впливу на людей. В тому числі і отакими провокативними методами, як в с. Башуки, коли агресивне московське православіє намагається подати себе в іпостасі жертви народного волевиявлення, надіючись, що це підхоплять російські ЗМІ.
