«Доки ітимуть до нас похоронки?» – вкотре запитують себе рідні та друзі загиблих на війні бійців. 24 лютого Тернопільщина знову була в жалобі. У Ланівцях ховали 43-річного Юрія Коваля, який загинув 20 лютого, у День пам’яті Героїв Небесної Сотні, поблизу Мар’їнки Донецької області від снайперської кулі…, пише “Нова Тернопільська”.
До війни Юрій працював землевпорядником у земельному відділі Лановецької міської ради. Згодом звільнився і їздив на заробітки до Польщі. Був членом політичної партії «Громадянська позиція», чесною і справедливою людиною, тому йому боліло, коли стикався зі свавіллям і безладом. Не міг змиритися, що країну розривають на шматки, і пішов добровольцем на війну. З березня до листопада 2014 року служив у складі батальйону «Тернопіль», а з січня 2015-го захищав Україну у складі 14-ої окремої механізованої бригади, був командиром відділення. Їхня бригада дислокувалася у Мар’їнці Донецької області. 20 лютого, після шестигодинного бою, Юрій загинув від кулі ворожого снайпера…
– Юрко був добрим чоловіком і хорошим сім’янином, – з болем розповідає дружина загиблого Світлана. – Нам його дуже не вистачає… Наші донечки – 10-річна Юля і 5-річна Саша, важко перенесли втрату, і хоч вони ще маленькі, але все розуміють. Я їм говорю, що тато тепер на небі і вже звідти нас захищатиме, а сама тихенько плачу. Юрко щодня телефонував додому, ми знали, що він хоча й далеко, та відчували його підтримку. Він ніколи не скаржився, не пам’ятаю, щоб коли-небудь зателефонував у поганому настрої. «Все добре…» – казав, щоб нас не хвилювати, хоча й знав, що ми також, як на голках. А з 14 січня до 4 лютого в нього була відпустка. Ще трошки потрібно було зачекати, якийсь місяць-два, і його б демобілізували…
Світлана пригадує, що їй часто снилися погані сни, не раз після них на серці було неспокійно. Вона нікому нічого не казала і вірила, що все обійдеться, але…
Тіло Юрія додому доправили його побратими й товариші 23 лютого. На похороні розповідали, що Юрій був відповідальною людиною і надійним побратимом. «Він був командиром мого відділення, з ним ми були з самого початку, ще з військових навчань на полігоні, – сказав боєць-зенітник Ігор Вовчук. – На жаль, на війні неможливо без втрат… Ми тоді виграли бій, однак ціна перемоги була надто високою. Юрко був справжнім героєм, а герої не вмирають…»
Усім, хто знав Юрія Коваля, важко змиритися з непоправною втратою, та найважче рідним, яким доведеться тепер учитися жити без нього.
«Що у мене на думці? Біль. Розпач. Жаль. Смуток. Всупереч своїм принципам, узяла б у руки зброю і стріляла б. Можливо. Нехай по порожніх бляшанках. Байдуже. Немає людини, яка вболівала за долю країни, вимагала справедливості. Хотіла жити гідно у вільній країні. Не рабом. На жаль, Юра Коваль у День пам’яті Героїв Небесної Сотні поповнив ряди Небесної варти. Таких наче зумисне відстежують снайпери. Неможливо змиритися… Ще там, у Мар’їнці, він переживав за кожен крок нашого маршруту. Юрко чекав нас. Нічого не замовляв, тільки «Голос Лановеччини» і… просто хотів побачити земляків. Він був щирим. Він був справжнім. Без фальші. Без прикрас. Був. Ні, залишиться. Нехай лише на світлинах, нехай – підписом на прапорі. Але залишиться. В пам’яті. Бо герої не вмирають. Вони тримають для нас небо», – написала на своїй сторінці у Фейсбуці головний редактор газети «Голос Лановеччини» і знайома Юрія Коваля Наталя Гамера.
