Кривава драма на хуторі Кримка сколихнула всю Підгаєччину.
«Не будеш зі мною, не будеш ні з ким!» — Ігор Олійник не раз погрожував своїй знайомій Галині Скаржинській. Як це не страшно, але він усе зробив для цього: вбив кохану, вбив її матір, яка обороняла доньку, вбив і себе… Кривава драма нещодавно сколихнула всю Підгаєччину. Галині було 26 років, її матері — 61 рік, а жорстокому нелюду — 31. Молода жінка жила з 7-річним сином Богданчиком та матір’ю на хуторі Кримка, що неподалік села Лиса. Ігор Олійник мешкав за більш як 20 км — у селі Вербів. З Галиною він був знайомий понад рік, наполягав на стосунках, але жінка вперто відмовлялася будь-що мати з ним. Ігор не раз погрожував, а наприкінці серпня цього року підстеріг її на полі біля хутора й накинувся з ножем… Галині тоді вдалося вирватися, але нелюд травмував їй руку та спину. Правоохоронці забрали нападника у кайданках, але так і не покарали. Другий його прихід на хутір, на жаль, закінчився трагедією для родини Скаржинських.
Не хотіла його бачити, виганяла з хати
Увечері 22 вересня Ігор Олійник приїхав на таксі до сусіднього села Носів, далі попрямував до хутора. Того дня Галина саме приїхала з синочком до своєї матері пані Надії, аби допомогти їй по господарці. Три тижні перед тим молода жінка переїхала жити до Василя в Угринів, з яким планували одружитися. Її 7-річний Богданчик пішов там до школи. Можна тільки здогадуватися, звідки нелюд дізнався, що Галина приїхала на вихідні до своєї мами: або ретельно стежив за нею, або йому хтось повідомляв із хутора.
— Помолилися ми в церкві на дев’ятий день, пішли до могили мами і сестри — не передати нашого болю… — витирає сльози згорьована Оксана Ящик, рідна сестра Галини. — Богданчика я забрала до себе, гріх би мала, якби віддала до інтернату. Сталося страшне, але цьому можна було запобігти, якби поліція вжила відповідних заходів після першого нападу. Торік сестра познайомилася з ним, ще не знала, що він собою являє, думала, може якраз буде її підтримкою в житті, бо з першим чоловіком не склалося — покинув її вагітну. Але люди з Вербова почали переказувати їй, що Ігор не до життя, то вона з ним і розпрощалася. Ніколи не жила з ним, не хотіла його бачити, він іноді приходив, вона виганяла. Від весни мала спокій: не з’являвся, не телефонував. Та, мабуть, хтось йому доніс, що Галя планує вийти заміж, от він і навідався… Наприкінці серпня підстеріг, коли ішла по корову на поле. Вибіг до неї з лісу, почав погрожувати ножем. Вона налякалася, але зуміла якось вирватися. «Відчепи корову, поговоримо спокійно. Навіщо розмахуєш ножем?..» — на мить відволікла його, а сама дременула. Щоправда, він устиг різонути її в руку та спину. На крик сестри позбігалися люди, затримали нападника, викликали поліцію. Повезли його в кайданках до району. Галина написала заяву в поліцію про замах на її життя, подав заяву і її Василь, думали, буде суд, але ніхто так і не розслідував злочину… Після того сестра боялася сама на вулицю вийти, підозрювала, що він не зупиниться. Але що могла вдіяти?..
«Приходив вуйко. Зарізав їх…»
На Підгаєччині розповідають, що Олійник уже не раз мав сісти за грати. Ще у 2014-ому році його судили через побиття односельчанина, але потерпілий забрав заяву, тому справу було закрито. Подейкують, що якось він підрізав і свого рідного брата, лікарі ледве врятували його, відтоді брати ворогували. Мешканці району часто бачили Олійника у нетверезому стані. Через таку «репутацію» Галина уникала його, та він стверджував, що любить її…
— Що то за любов така? Хіба можна по-звірячому розправитися з людиною, яку любиш?.. — дивується Оксана.— Він катував сестру і нашу маму, на них живого місця не було… У Галини на тілі масові ножові рани, пробив ножем серце. У мами була розтрощена голова, поламаний ніс, пробиті легеня, серце… В усіх кімнатах кров, усе розкидано… Він планував вбивство: приїхав напередодні, підпалив хату нашого брата, що на сусідній вулиці, щоб усіх відволікти. Розумів, що Галя не залишить Богданчика самого в хаті і не побіжить із ним гасити вогонь. Наш брат Василь нездужає, самотньо жив у бабусиній хаті. Того вечора був у мами, коли ішов додому, побачив через пагорб якесь світло біля свого обійстя. То була пожежа. Нелюд підпалив стодолу, кінь мало не згорів у хліві живцем, зайнялася хата…
Брат повернувся з дороги, кликав людей гасити вогонь. Побіг наш сусід, викликали пожежну. Мама теж ішла, але чомусь затрималася вдома. «Василь горить… Біжіть чимдуж на хутір!» — благала мене по телефону переказати про біду ще одному нашому братові. Більше я не чула її голосу… Я набирала через 10 хвилин, та вона вже не відповідала. Знаю, що Галя телефонувала до свого Василя в Угринів, просила поспішати до них. Поки люди гасили вогонь, Олійник різав сестру та маму… Хтось зателефонував до мами, слухавку підняв Богданчик. «Мами і бабці вже нема. Приходив вуйко, зарізав їх…» — сказав хлопчик.
«Твої дні вже недовгі…»
Темної ночі на одній вулиці хутора Кримка приборкували несамовитий вогонь, а на іншій, на обійсті Скаржинських, ридали… Люди жахнулися від страшної картини: Галя та пані Надія лежали мертві у калюжах крові, в куточку зіщулився вкрай наляканий Богданчик. Олійник безжально вбивав найрідніших людей на його очах.
—Дивуюся, що вбивця нічого не зробив дитині, можливо, хлопчик заховався, через пожежу на хуторі вимкнули світло, а, може, не піднялася рука на дитину… — з жахом міркує Оксана. — Богданчик нічого не говорить про те, що сталося. «Більше не матиму мами…» — єдине, що промовив.
Мабуть, нелюд, напав на сестру, а мама кинулася рятувати її… Богданчик упізнав його. Ми брали дитину до церкви, отець помолився над ним, окропив свяченою водою. Вже трохи легше. Грається з моїми дітьми, помалу звикає у нас. Моя донечка у 6 класі, син — у 4-ому. Якось Бог допоможе нам… Галя була дуже добра, дбала про синочка. Мама шкодувала її, бо ніяк не складалося життя, підтримувала завжди. Тішилася, що нарешті їй усміхнулася доля — зустріла доброго чоловіка з Угринова, але… Вбивцю шукали з собакою по лісах, він переховувався від поліції, а за день його знайшли в петлі у сусідському садку в Вербові. Та що з його повішання? Хто нам поверне маму і сестру?..
Недарма мамі снився напередодні дивний сон, ніби перед нею величезна книга, хтось розгорнув, а там написано: «Твої дні вже недовгі…» Боляче нині ступити на хутір: на одному подвір’ї — згарище, на іншому — важкий смуток…
Як повідомили у Лисецькій сільській раді, до якої належить хутір Кримка, після трагедії приїжджали представники служби у справах дітей і підтримали рішення про те, що осиротілий Богданчик залишиться жити в тітки Оксани.
— Ми досі приголомшені… Важко збагнути, що керувало діями того чоловіка, — каже сільський голова Марія Смик. — Пані Надія була працелюбною, ніколи на місці не сиділа — збирала в лісі гриби, суниці, везла на базар, щоб заробити якусь копійчину для рідних. Галя дуже любила синочка… Буває, люди гинуть в аваріях, через нещасні випадки, а тут злочинець свідомо забрав два чужі життя.
