Вона добровільно пішла в армію з… курорту “Драгобрат” і вже понад 10 років захищає Україну, рятуючи життя та здоров’я поранених військовослужбовців.
Так, пані Оксана вже понад 10 років у Збройних Силах України, хоча до війни із росією не мала уявлення про армійську службу – працювала цивільною медсестрою у Лисичанську на Луганщині. Зараз вона головна медична сестра медичної роти 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, головний сержант.
Перший великий матеріал в “Українській правді. Життя” про нашу Героїню був опублікований ще 22 червня минулого року. Колись 22 червня було чи не сакральним днем і місяцем, адже радянська пропаганда постійно “прокачувала мізки” “общності совєтскіх людей”, що саме тоді відбулося віроломне вторгнення окупантів на ссср. Але насправді паралелі зовсім інші: кремль повторив історію третього рейху і сам підступно відправив рашистські війська в Україну теж 22-го. У 2022-ому році, хоч і 24 лютого…
А почалося все ще 10 років тому. Путінські посіпаки на Сході все агресивніше піднімали голови. У той період пані Оксана змінила географію проживання: переїхала з крайньої східної області – Луганської – у крайню західну – на Закарпаття, знайшовши по оголошенню роботу медика на високогірному курорті “Драгобрат”.
Договір про роботу був укладений на 8 місяців, але відпрацювати довелося тільки половину… У лютому 2014-го росія окупувала Крим, і це вдарило по пані Оксані персонально. Тож вона вирішила піти на службу в Збройні Сили України.
Та з військового обліку її зняли (в той час жінки перебували на обліку до 40 років), а головною перепоною стала лисичанська реєстрація. Тоді була установка не брати в ЗСУ людей із тимчасово окупованих територій, тому жінку почали “футболити” по інстанціях. І тільки влітку змогла отримати посаду медсестри в 128 окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді через військкомат міста Сторожинець Чернівецької області.
З тоно часу почалися і досі не завершилися для неї армійські будні та бойові випробування. Навіть позивний отримала з підтекстом: “Ксюха” – так на армійському жаргоні називають автомат Калашникова зі складаним прикладом і скороченим стволом (АКСУ).
Головним і першим справжнім випробуванням для бригади стало Дебальцеве. Але “Ксюху” туди не взяли, бо тривала спецперевірка. І перший виїзд у зону бойових дій стався у 2015-му, під Станицю Луганську…
Початок повномасштабного вторгнення рашистів застав її на Дніпропетровщині, потім бригада вела важкі бої на Запорізькому напрямку… Далі Херсонщина… Потім Бахмутський напрямок… І зараз бойова бригада в одній із найгарячіших точок…
Фронт – це важка і цілодобова робота. І для військової медицини також. Ситуації бувають різні. Тож Оксана навчилася вправно стабілізувати поранених на ходу, коли швидкість евакоавтомобіля досягає 100 кілометрів на годину. Наловчилася потрапляти голкою у вену навіть у таких умовах. І асистувати як старша операційна сестра одразу 6 хірургам під час порятунку життя та здоров’я бійців.
А що через рік після попереднього спілкування з журналістами для головної медичної сестри медичної роти закарпатських гірських штурмовиків?
Головний сержант каже, що кардинально нічого не змінилося… Все, як було. І нові завдання, нові виклики, нові рішення…
Хоча дошкуляє некомплект медиків…
“Особливо середнього медперсоналу не вистачає. Причому, на всіх рівнях. Чому? Різні причини. Гроші не на першому місці… Патріотизм, так. Але часто він не переважає силу звички сидіти у тилу навіть без роботи, чи знічев’я сховатися за кордоном… І ніби й прийшли б, а якогось морального поштовху не знаходять… А він повинен бути!. Крім цього, можна застосувати й інші варіанти. Одна з них: більшість медиків, усе-таки, жінки. А серед них меншість тих, хто сам спроможний піти в армію. А в Україні немає мобілізації жінок. От і виникає некомплект… Як його заповнити? Вважаю, що один із варіантів рішення – на 2-3 місяці хоча б відряджати в цивільний медперсонал у військові шпиталі, це було б здорово для всіх”, – вважає медикиня.
Пропонує ще одну ідею:
“От на Закарпатті Мукачівський шпиталь є… І ще багато інших. З числа їхнього персоналу можна ж відправляти у бойові частини, особливо середній медперсонал, а на їх місце брати цивільних? У чому проблема?”.
Гендерне питання. Воно доволі делікатне. Що думає пані Оксана про особливості взаємин у фронтових умовах чоловіків і жінок? Бува, не полюють за представницями “прекрасної половини людства” з сексуальними домаганнями, чи бувають випадки зневажливого ставлення?
“Богу дякувати, з 2014 р. прецедентів не було… Я особисто вмію себе захистити одним поглядом… Тим більше тут, в нашому колективі, взагалі ніяких проблем ні в кого не виникає. У нас абсолютно дружні стосунки, ми фактично одна сім’я… Мене навіть усі називають пацанкою…”, – говорить.
Як реагує “Ксюха” на повідомлення про те, що і через Закарпаття в тому числі легкодухі намагаються втекти за кордон від мобілізації? Як би головний сержант вчиняла, якби ті потрапили до неї?
Відповіла, як думає:
“Саме таких ухилянтів, яких спіймали при спробі незаконного перетину кордону, я б у військові частини не мобілізовувала. Я б їх застосовувала на виробництві з важкими умовами роботи. Це ж уже зрадники, вони можуть підвести побратимів у будь-який момент. Тому нехай працюють в поті чола, посилюють обороноздатність і наповнюють податками оборонний бюджет!”.
Навіть у цивільних лікарів робота вважається стресовою, а у військових психологічне й фізичне навантаження багатократно важчі. Тому рік тому колеги запитали в головного сержанта: як вона розслабляється, знімаєте стрес?
“В’язанням, за умови, що є час. Це моє давнє хобі. В’яжу все підряд – внучці кардиган, доньці шортики, зараз ось топик. І відключаюся від усього, особливо, коли працюю гачком. Там треба рахувати – ти рахуєш, рахуєш і всі інші думки відлітають геть. Як каже мій син – кого ви хочете перемогти? Моя мама на війну зі спицями пішла!”, – сміється.
Мало того: надіслала фото симпатичного хом’ячка-розвідника, зробленого власноруч!
А як же ж зустріне Перемогу, задля якої продовжується боротьба і про яку неможливо не мріяти?
Слова “залізної” “Ксюхи” і приголомшили, і викликали величезну повагу:
“Віра в Перемогу є непохитна. Навіть якщо якийсь безалкогольний тост, то я завжди додаю: за Перемогу в цьому році! На чому грунтується моє переконання, що чекати довго не доведеться? Досвід. Жіноча інтуїція… А ще точніше, дуже велике бажання”.
А на уточнююче запитання додала:
“Я почала думати про Перемогу ще в 2022-ому… Справді, як її зустріну? Хоч я не емоційна людина, за цей час я собі не дозволила жодної сльозинки, але відчуваю майже напевне: буду не просто плакати… Я буквально ревітиму. І це будуть тільки сльози радості!”.
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.
Відділ зв’язків з громадськістю Оперативного командування “Захід”.
Фото Служби зв’язків з громадськістю 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади та особистого архіву “Ксюхи”.
