У тернопільському храмі на вул. Миру-Карпенка під керівництвом Романа Ошуста активісти власноруч створюють кікімор для солдатів АТО.
– Розкажіть, будь ласка, з чого ви їх виготовляєте та як відбувається увесь цей процес?
– Ми використовуємо мішковину, камуфляж та звичайну тканину (фарбовані простині). Спочатку використовували їх для сіток, а тепер почали робити кікімори. Існує дуже багато технологій їх виготовлення і з кожним разом ми удосконалюємось. Щоб сплести одну кікімору потрібно днів 3, охочі можуть брати матеріали додому, ми тільки покажемо як плести.
– Як давно ви їх виготовляєте?
– Робота розпочалась з лютого, тоді ми почали плести сітки і до червня цим займались. Паралельно ми збирали матеріали для кікімор і завершивши роботу над сітками взялись за нове завдання. Спочатку робили заготовки: фарбували тканину, розбирали мішки, різали камуфляж, домовились із швейним цехом, щоб вони нам скроїли і пошили костюми, які залишається лише виплести.
-Скільки людей приходить допомагати?
-Зараз літо, то приходить менше людей – своєрідне затишшя, але коли ми розпочинали плести, то долучились фанати тернопільської «Ниви», їх було 15 людей. Сподіваюсь, що з вересня людей побільшає, адже вони нам дуже потрібні.
– Яким чином передаєте кікімор?
-Існує організація «Схід і Захід» і вони їздять у зону АТО і по усій передовій розвозять допомогу. Або ж осередок «Правого сектору», вони замовили у нас 30 кікімор, але ми, напевно, не встигнемо усіх зробити, бо нема людей і не достатньо ресурсу.
– Як люди дізнаються про цю волонтерську діяльність?
-Переважно із соціальних мереж, з преси або ж парафіяни нашого храму поширюють інформацію.
– А як Ви вирішили займатись цією справою?
– Це сталось спонтанно. Все розпочалось із проекту, коли ми з командою розмальовували місто. Все це ми робили за власні кошти, але потім почали збирати гроші на фарбу і коли розмалювали усе, що хотіли, гроші залишились і ми їх віддали на АТО. І тоді розпочали плести сітки і вже тепер – кікімори.
– А де знаходите технологію виготовлення?
– Більшість в інтернеті шукаємо, також зідзвонюємось з іншими волонтерами, обмінюємось досвідом.
– В Україні багато волонтерів займаються таким плетінням?
– Багато, практично у кожному місці і не тільки в обласних центрах, а й у районних. Знаю, що у нас у Кременці, Золочеві, також у Запоріжжі, Києві, Львові.
– Що вам зараз найбільше необхідно?
– Дуже бракує камуфляжу (нам потрібен натуральний, без синтетики), хоча ми купували листами, але вони дуже дорогі, також люди приносили, та цього недостатньо. Ще дуже не вистачає людей і їх допомоги.
Кому не байдужа доля солдат і хто має можливість – допомагайте активістам, якщо не матеріально, то фізично, адже це дуже важливо!
Тетяна Федчук
