Історії та загадки Бучача — казкового містечка з країв Галичини. Це невелике місто на Тернопільщині знамените далеко за межами України.
Його прикрашає старовинна архітектура та не менш старовинні дерева. Поміж вулицями шастають легенди, а у вечірніх віконцях світяться казки та історії, що передаються із уст в уста. Таємничі, правдиві та вигадані, та що старші — то цікавіші…
Та найперше, що можна сказати про Бучач — він сам по собі надзвичайно красивий. Можливо історична архітектура тут трохи занедбана і коштів, які мали б вкласти безпосередньо в красу міста, немає. Та краса — це не лише відновлені будівлі. Краса — це те, що відчувається у повітрі. Те, що причаровує. Тут це велич старовини і неповторна галицька колоритність.
Кілька мазків з історичної картини міста
Бучач був Бучачем ще із самого початку. Так називає його перша письмова згадка 1260 року. У різні часи це невеличке, але самобутнє містечко входило до Галицько-Волинського князівства, до Габзбурзької монархії, належало до Угорщини та Польщі. Двічі отримувало магдебурзьке право. Був і час, коли Бучач на могли поділити між двома державами. Тоді, у 1672 році під деревом Золота Липа (яке досі росте на околиці міста) було підписано мирний договір між Туреччиною та Річчю Посполитою. Як розповідає легенда, тоді Бучач насправді розірвали на два шматки. За кордоном по річці Стрипа було відділено східну і західну частину, які відповідно були турецькою та польською. Польсько-турецькі війни на стільки поруйнували Бучач, ймовірно через це його навіть не позначили на мапі 1700 року.
Коли в Бучачі почали пити горілку…
Вкінці останнього травня XVII століття тодішній власник міста — стражник великий коронний Стефан Александр Потоцький фактично розв’язав руки єврейській громаді Бучача, видавши спеціальну грамоту про їхні права. От і почали відчиняти одні за одними свої гостинні двері «жидівські ґуральні». А у них, як відомо, наливали щедро. Місцеві чоловіки починають призвичаюватися саме до горілки. Бо до того популярними напоями були лише мед, пиво та вино. Ще й зараз місцеві люди пам’ятають тогочасну жартівливу пісеньку тих часів: Га-ча-ча, га-ча-ча, а горілочка з Бучача, Келішок з Терембовлі, Дай нам, Боже, здоров’я!
До речі, за переписом 1864 року більше половини мешканців Бучача були єврейської національності. Цікаво, що у 1910-х роках тут вже діяли два готелі, ресторани, заїжджі двори та навіть казино.
Коли історія перегортала значимі сторінки…
Вже вкінці ХІХ – на початку ХХ століття у цьому галицькому місті було відкрито особливо багато освітніх закладів: 8-класна гімназія, жіноча школа, філія «Просвіти», читальня, ремісничо-будівельна школа, окремі школи для дівчат і хлопців, та ін.
На жаль, з початком Світової війни московські війська наробили у місті багато біди. Через пожежу вигоріла більша частина міста, а разом і цінні архіви. Та 1 листопада 1918 року українці перебрали владу в Галичині і створили Західноукраїнську Народну Республіку. Наступного дня українську владу встановили і у Бучачі. Саме із Бучачем пов’язано багато важливих подій для ЗУНР. У місцевому монастирі проводилась нарада за участю Євгена Петрушевича, свого часу сюди було евакуйовано уряд ЗУНР.
Після того Бучач ще перебуватиме під владою ІІ Речі Посполитої. Та в цей час у місті відновлять свою роботу українські громадські організації такі як «Просвіта», «Пласт», «Сокіл».
Потім буде ще гітлерівська і червоноармійська окупація. Часткова відбудова міста після війни. Радянський час сірості та безликості Бучача. І вже після Незалежності — відновлення європейського обличчя та повільне становлення образу колоритного, цікавого та привабливого містечка.
Що таке бучацький шарм
Чим сьогодні може привабити Бучач? Тут багато цікавих архітектурних об’єктів, загадкових сакральних споруд, тут жили батьки Зигмунда Фройда, тут творив знаменитий Пінзель та навчалось багато відомих особистостей…. Та ще багато чого цікавого.
Мовчазна краса архітектури
Найвизначнішими архітектурними пам’ятками Бучача є Фортеця кінця XIV — початку XVII століть, Ратуша, Миколаївська церква, Василіанський монастир.
Колись Бучацький замок утворював овал з трьома оборонними вежами. На території свого часу були монастир, палац, красива в’їзна брама. Колись цей замок був одним з найважливіших та найпотужніших східних укріплень Речі Посполитої. А вже у XVII столітті її зруйнували турки, а доруйнувала Австро-Угорщина, коли дозволила розбирати стіни. Мало що вціліло з того часу. Та все ж руїни давньої фортеці разом із загадковими підземними ходами залишаються цікавим туристичним об’єктом.
Кажуть, лише для того, аби побачити Бучацьку ратушу, варто поїхати в це місто. ЇЇ називають шедевром доби Бароко. Автор — Іоанн Георг Пінзель. За скульптурним оздобленням та органічним синтезом мистецтв Бучацька ратуша не має аналогів в архітектурі України XVIII століття. Багато хто вважає Бучацьку ратушу найкрасивішою в Україні.
Миколаївська церква та Василіанський монастир — дві окремих історії, що приваблюють завітати у Бучач. З визначними пам’ятками українського образотворчого мистецтва, чудовою архітектурою та трагічною історією.
Загадка Пінзеля
Бучач був художньою майстернею геніального скульптора XVIII століття Георга Пінзеля. Його мистецький талант порівнюють з Флоренцо Берніні і кажуть, що рівня майстерності цього генія після його смерті не досяг ніхто у світі. Пінзель так і залишиться загадковим Майсторм, який “прийшов нізвідки”, адже про життя Пінзеля до Бучача абсолютно нічого не відомо. Його роботи поринуть у забуття на довгі роки, а потім виставлятимуться у самому Луврі.
Крім інших, різьблені скульптури Пінзеля можна побачити у церкві Святої Покрови. Алегоричні постаті Віри, Мужності, Мудрості і святого Товія. Цікаво, що у скульптурі Мужності, за однією з версій, автор зобразив самого себе.
Про Бучач можна розповідати довго і солодко. Тут є що описувати і зображати. Місто, яке полюбляють все більше іноземних туристів має багато цікавинок. Має свою історію і свій шарм.
Джерело: Бучач
