Сергій Демчишин з Тернопільщини захищає Україну як доброволець батальйону “Свобода” Нацгвардії. З перших днів російсько-української війни він на передовій. Визволяв Київщину, воював на Луганщині, зараз тримає оборону на Донбасі. Боєць був одним із тих, хто рятував ікони у Лисичанську та експонати світлиці-музею на Київщині. Під час відпустки чоловік приїхав до Тернополя, пише Суспільне.
Сергій Демчишин із селища Заложці.
Перед поверненням із відпустки на службу чоловік прийшов до храму, аби помолитися за полеглих побратимів, та тих, хто захищає Україну від окупантів. Два роки тому, розповідає Сергій, саме туди передали на збереження ікони, ризи та вишиті рушники, знайдені в підвалі одного з будинків у Лисичанську.
“Ікони знаходилися в закинутому приміщенні. Старшина наш, “Бат” позивний, Василь Гривнак, родом з м. Галича віднайшов ці ікони і ми прийняли спільне рішення, що їх треба. Перш за все врятувати, евакуювати, бо все це відбувалося під обстрілами, щоби вони не були знищені. А коли вже вони були в безпечному місці, було прийнято рішення. Передати у Тернопіль, в Катедру, яка є засновником цієї церкви в місті Лисичанську”.
Незадовго до початку війни повернувся із закордону, — розповідає Сергій Демчишин. Там працював на будівництві. Каже, коли зрозумів, що росіяни планують повномасштабне вторгнення – долучився до місцевої тероборони, а вже на початку березня у складі добровольчого батальйону “Свобода” обороняв Київщину від російських окупантів.
“Згадується мені звільнений Ірпінь, ті стада собак, звалені електричні опори, вивалені вікна, брами, які орки вивалювали броньованою технікою, кров і вбиті люди, які лежали на тротуарах. Цього неможливо забути” .
Коли Київщину звільнили, добровольчий батальйон, у якому служив Сергій, приєднався до Національної гвардії — гвардії наступу “Рубіж”, — розповідає боєць. Тримали оборону в найгарячіших точках Луганщини та Донеччини.
Під час одного з ворожих обстрілів снаряд від “Града” влучив у робочий мотоцикл Сергія. Тоді від загибелі його з товаришами врятувало вміння швидко ховатися.
“В цивільному житті хочеш жити — вмій крутитися, а на війні, хочеш жити — вмій закопуватися”.
Втрата бойових побратимів — найважче, що доводиться переживати на війні, — каже Сергій Демчишин.
“Ще дотепер не знайдено тіло одного мого побратима. Під час виходу з Сєверодонецька він зник безвісти. Замкомандира роти, позивний “Тихий”, який своїм прикладом, не “вперед”, а “за мною”, пішов рятувати одну позицію і був вбитий диверсійною групою. Також загинув замкомбата. Хлопці пішли на завдання і потрапили в оточення. Багато з них загинули і тіла ще дотепер не знайдені”.
Через втрати на фронті людей не вистачає, — розповідає Сергій Демчишин, — тому мобілізувати мають усіх, не залежно від соціального статусу.
“Треба щоби мобілізація відбувалася і була соціально справедливою. Щоби служили не тільки трактористи і люди з села чи робітники, а щоби вона торкнулася і представників влади, бізнесменів, бо ця війна стосується нас усіх. В Лисичанську до нас прибігали місцеві здорові чоловіки по цигарки і воду. І ми їх питали, чого вони не йдуть в тероборону і не мобілізовуються? А вони кажуть, “ми мирние люди”. Ми відповідаємо: “хлопці, Сєверодонецьк вже окупований, Лисичанськ ворог оточує. Завтра вони прийдуть. Або ви йдете з нами і мобілізовуєтеся, або вас орки мобілізують і ви вже будете стріляти в нас”. Власне останні події на окупованій території, Запоріжжя, Херсон це все доводять, що ті люди, які не воюють за Україну, то потім воюють проти України”.
Військовий розповідає, чого потребує його підродзіл.
” Підтримки в придбанні РЕБів — засобів радіоелектронної боротьби, а також FP-дронів. Ці дрони дуже ефективні у захисті солдатів й тому маємо дуже гостру потребу в них”.
