В одному з навчальних батальйонів із підготовки сержантського складу Навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України начальник штабу підрозділу з позивним “Долар” серед кількох військовослужбовців, якими інструктори та командири гордяться найбільше, назвав молодшого сержента з “Князя”. Мовляв, готувався він цілеспрямовано та рішуче, з теорією дружив не особливо, а от практичні заняття відпрацьовував на всі 200%.
Тут у колишнього курсанта збереглися не лише друзі, але й контактна інформація. Тому за якийсь час вдалося вийти на 31-річного уродженця міста Донецька Дмитра Князєва.
Розуміючи всі особливості проходження військової служби славних представників української Донеччини, тимчасово окупованої загарбниками, одразу уточнюємо: чи варто з огляду на безпекові заходи вказувати у відкритому доступі його ім’я та прізвище?
Молодший сержант говорить: “А чого мені боятися? Нехай окупанти нас бояться!”.
Отже, він мобілізувався на Рівненщині 16 березня 2024 року. Потім проходив базову загальновійськову підготовку, сержантські курси, і вже 30 червня командир відділення одного з підрозділів 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Оперативного командування “Захід” Сухопутних військ ЗСУ був уже в розташуванні військової частини на Запорізькому напрямку.
А ще через 4 доби здійснив справді подвиг, за який згодом був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського “Золотий хрест”.
“Князь”, здається, ще й досі в тому безжалісному смертоносному зіткненні, хоча за його плечами вже не одне успішно виконане бойове завдання… Емоції дуже виразні, спогади яскраві, характеристики влучні…
Отже, молодший сержант із побратимами захищали ВОП. Раптом по рації чує: на фланзі окупанти зуміли проникнути у нашу траншею. На сусідній ділянці цей маневр, на жаль, зійшов їм із рук, бо українці розгубилися та відступили, тому рашисти вирішили повторити. Але нарвалися на тих ще бійців! Хоча ситуацію ускладнила суттєва обставина: було поранено єдиного офіцера на позиції, тому “Князь” узяв ініціативу на себе.
“І на БЗВП, і на сержантських курсах на всіх навчаннях я записувався у групи, які штурмували, а не оборонялися. Скажу вам, що це дуже важливий досвід, якщо хочеш вижити і перемогти!”, – говорить.
Молодший командир вирішив вибити рашистів із нашої траншеї. Конкретно: для початку закидати ворожих штурмовиків ручними гранатами, що й зробив. По рації почув, що серед них є поранені, а ще четверо причаїлися неподалік траншеї.
“Князь” вирішив їх повністю знищити. Правда, ніхто не знає, скільки ж їх буквально поруч?.. Віддав побратимові свій автомат і кинув в ймовірне місце перебування окупантів ще певну кількість гранат.
Потім із бійцем на позивний “Мурчик” почали просуватися і зачищати позицію від болотяної нечисті. А далі ситуація почала розгортатися за непередбачуваним сценарієм.
“Я помітив, що як мінімум один росіянин уже задвухсочений. Тому знову віддав Мурчику свій АК і вирішив ще попрацювати гранатами. І раптом – автоматна черга пройшла прямо між нами, але трохи вище! Де він заховався?! Здогадка була правильною: в польовому туалеті. Звідти й лупив із “калаша”. Ну, “Мурчик дав у відповідь. Кричу: “Здавайся!”. А той: “Я свой!”. Ще щось волав… Але чую, якийсь акцент навіть не російський, а кавказький… До речі, згодом виявилося, що всі знищені нами штурмовики були саме представниками етнічних народів Кавказу, давно окупованого ще царською росією… Так от, кинув я в туалет, де засів пі…р, ще одну гранату, він затих. Біжу траншеєю далі, без автомата, який у напарника залишився. І раптом: вибух… Це вже їхні штурмовики по нас гранату застосували… Чую біль у спині, відчуваю, як кров біжить… Бачу, що і “Мурчик” поранений… Падаю біля російського трупа. Намацав російський автомат, але він виявився розбитим і стріляти не міг… А над головою вже рій якихось дронів: не розбереш, свої чи чужі… Розумію, що от-от почнуться скиди, і мені кінець. Тому з останніх сил підриваюся і біжу до своїх. А хлопці вже назустріч пробивалися, не кинули мене гинути! За якийсь час і свою траншею ми відбили та зачистили, і тих чотирьох, які залягли неподалік, також ліквідували. А потім мене відправили на евакопункт, далі лікування, я повернувся і знову воюю”.
Якщо в багатьох українських бійців у тилу є рідний дім, де живуть їхні сім’ї, то в місто Донецьк, де жив і працював одній із охоронних структур “Князь”, окуповане російськими загарбниками. Тому дім для нього – вся вільна від ворожого чобота Україна. А з найрідніших називає маленьку донечку…
Словом, “Князь” воює, щоб колись таки повернутися в рідний Донецьк переможцем. А в ці дні він отри мав короткий перепочинок: відпустку…
Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.
Відділ зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід”.
Фото відділу зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід” та з особистого архіву “Князя”.
