Фанатійте, друзі, фанатійте!
Наступний парламент може не врятувати нас від повернення в імперію. Про аргументи опонентів Порошенка
Позиція «максималістів»
Нещодавно написав і розмістив у ЗМІ статтю. В ній спробував проаналізувати, а які ж такі дії мають зробити різні активні громадяни із тих, хто розуміє реальні загрози від приходу до влади Зеленського. Одна з пропозицій полягала в тому, щоб залучати у боротьбу за кандидатуру Петра Порошенка надзвичайно активних симпатиків тих учасників першого туру виборів, яких не задовольняє сучасний стан речей і які хочуть кардинального покращення. Я їх умовно назвав максималістами.
Ці люди мали своїх кандидатів у першому турі і значною мірою голосували з протесту через повільний темп реформ. Разом з тим, перегляд публікацій і постів у соцмережах свідчить, що ціллю масованих інформаційних атак і далі залишається лише один кандидат — це чинний президент.
А інший, який згідно результатів першого туру має більше шансів перемогти, ніби відсутній. Лише під кінець тижня Анатолій Гриценко визнавши, що цей кандидат “до президентства не готовий” кидає фразу, що “треба дати людині спробувати покерувати”. Паралельно розганяється ще кілька тем. “Гірше не буде”. “Суспільство дозріло до змін”. “Результат Зеленського — це наслідок діяльності Порошенка”. “Україна парламентсько-президентська республіка і у разі чого, ми все виправимо восени”. “Нам не страшна Росія, а цю “страшилку” поширює банкова” тощо. Зрозуміло, що таким чином ведеться кампанія опонента чинного президента в умовах, коли сам Зеленський всіляко уникає публічних відповідей на важливі питання.
А напередодні вихідних мені на очі потрапив пост одного із шанованих мною максималістів. Суть його зводиться до наступних тез: “Чому вибір справді важкий. Ми пам’ятаємо якими методами Порошенко знищував Яценюка. Пам’ятаємо як знищував Садового сміттєвою блокадою… Європеєць? Але і пам’ятаємо відсутність позиції Зеленського під час обох революцій. Українець? Друзі, підтримуйте того, кого бажаєте. Але не фанатійте. Не ставайте інструментом в чужій грі. Вони обоє фальшиві. Ви захищаєте образи, які далекі від справжності.
Хто «замовляє гру»
Це спонукало мене узагальнити все те що відбувалося в інформаційному просторі і сформувати усі можливі ризики подальшого розвитку ситуації, якщо не буде корінного перелому, в першу чергу у свідомості активних українців.
Суспільство хоче змін, але не будь-яких змін, а точно змін на краще. Зміни заради змін точно нікому не потрібні. Тим більше не потрібні зміни на гірше. Суспільсьво хоче переконатися, чи дійсно будуть такі зміни. Але поки команда Зе ховає свого кандидата, переконатися в цьому точно не має можливості.
“Не фанатійте, не ставайте інструментом у чужій грі”, — як на мене, сумнівна постановка питання без чіткого визначення. Головне ж питання — ХТО ГОЛОВНИЙ ЗАМОВНИК ГРИ, що відбувається. Лише кілька місяців пройшло з того часу, як документально доведено та й визнано самим Путіном, що усі “заворушення” і прояви “народної волі” у Криму та на Донбасі відбувалися і організовувалися з Росії. У мене риторичне питання. ЧИ ЗАСПОКОЇЛИСЯ НАТХНЕННИКИ ТА ОРГАНІЗАТОРИ ПОДІЙ У КРИМУ ТА НА ДОНБАСІ після провалу проекту “Новоросія”, після збитків у більш ніж 150 млрд дол для економіки РФ, після нищівного удару по “Рускому міру” в тому числі через Томос? Думаю, що більшість зі мною погодиться. Не заспокоїлись.
Росія продемонструвала можливості з втручання у внутрішню політичну ситуацію у різних країнах. Сьогодні у німецькому парламенті розпочато слідство за фактом можливих зв’язків представника “Альтернативи для Німеччини” (яка здобула багато голосів німців) з російськими спецслужбами. Подібні докази є у Франції, США, Греції та багатьох інших країнах. У Чорногорії і Македонії були спроби зірвати інтеграцію в НАТО та ЄС. Власники соцмереж чи не щодня повідомляють про блокування “фейкових акаунтів”. У той же час сам Цукерберг визнає, що не може гарантувати невтручання за допомогою соцмережі у вибори Європарламенту. Що вже говорити про Україну.
Стратегія “керованого хаосу” основна зброя Росії сьогодні. І ми не до кінця можемо уявити собі масштаби такого впливу в Україні. Щодо України також був і є план під назвою “Буратіно”, що передбачає політичну інтеграцію на високі посади “кандидата коміка”. Наша держава особливо важлива. Без неї неможливе відновлення Російської імперії. Багато з тих політичних діячів, які сьогодні отримують “допомогу із-за поребрика”, сподіваються вислизнути з рук російських спецслужб, але наша історія показує, що зробити це надзвичайно складно. Загроза геополітичного розвороту у сторону Росії реальна, як ніколи.
Чому не варто сподіватися на запобіжники
Чи варто фанатіти? Максималісти зробили спробу порівняти двох кандидатів, і вони обоє для вас “фальшиві”, бо один несправедливо повівся з Яценюком і Садовим, а другий — не брав участі у майданах. Проте, як на мене, якщо з кандидатом Зе ситуація “чорно-біла”, через його постійні підігравання агресору, насміхання над Україною, і, зрештою, з приховуванням своєї позиції, то у ситуації з чинним президентом, попри кричущі проблеми, кольорова.
Чинний президент має незаперечні заслуги. Він зупинив “Новоросію”, почав укріплювати армію, сформував антиросійську міжнародну коаліцію, попри тиск — тримає курс на НАТО і Європу. В політиці не треба “творити кумирів”. До цього закликає і одна з головних заповідей християнина. Але в політиці є конкретні особи, які (хтось в більшій, а хтось в меншій мірі) здатні давати відповіді на запити людей і на зовнішні виклики.
Легковажними є твердження про те, що Україні не загрожує геополітичний розворот в сторону Росії. Мовляв у Петра Порошенка залишиться фракція у парламенті і напрацьовані механізми “продавлювання” важливих законів. Є свій міністр оборони, генпрокурор і голова СБУ з “усіма розвідками”. Безліч розставлених своїх людей на стратегічних позиціях. Власні статки в решті решт, які він, судячи з усього, також активно “використовував нашого захисту”. Зв’язки і величезний авторитет серед західних партнерів, який, ніби-то не має миттєво випаруватися в разі втрати президентської посади. Та що там говорити — лишається непогана можливість спокійно провести роботу над помилками, оновити власну політичну силу, піти на вибори і ще посилити свої позиції у ВР. Мовляв, у нас парламентсько-президентська республіка, де повноваження президента дуже обмежені, про що “нам люблять нагадувати”. Противники чинного президента запитують, якщо все так є, і мотиви Порошенка в боротьбі за президентство чисті й альтруїстичні, звідки ж ті панічні апокаліптичні сценарії, якими нас годують топ-блогери “порошенківського пулу” і навіть люди при посадах?
Я розчарую багатьох. Як колишній парламентарій з досвідом, який ще багато років тому намагався хоча б щось зробити для відновлення армії, для наближення України до Європи та НАТО, спробую аргументовано відповісти. Для початку варто почитати Конституцію, щоб розібратися, які є повноваження у президента і парламенту.
Парламентська більшість призначає Генпрокурора, голову СБУ, Міністра оборони за поданням президента.
Останні кілька років опозиція і перебіжчики, які прийшли у Раду за спиною президента, стверджували, що більшості у президента немає. Тобто немає 226 голосів. У 2010 році я спостерігав, як “більшість” мігрувала у нову “більшість” після обрання президентом Віктора Януковича. Такі наші реалії.
Ця “нова більшість”, ймовірно, не буде оформлена до парламентських виборів. Бо багато депутатів не захочуть “палитися”. Але, припускаю, вже у перші місяці за допомогою “неформальної більшості” може бути відправлений у відставку весь силовий блок під гарними гаслами “боротьби з мародерами”. На їх місця призначать “правильних людей” виконуючими обов’язки. Наприклад таких, які були в одного відомого олігарха, що став “героєм війни”, заправляючи бронетехніку за завищеною ціною у перші місяці війни. Таким чином, весь час до парламентських виборів буде проводитися правильна політика.
Коли замкнеться мишоловка
Звичайно, не буде кардинальних коливань і змін геополітичного курсу до наступних виборів. Мишоловку закривають у найбільш зручний момент. Коли він настане?
Сьогодні ми маємо точні результати першого туру виборів. Відверто проросійські Вілкул і Бойко на двох набрали майже 16 %. Тому цифра у 20 % на наступних виборах буде не така вже фантастична. Нове “відкриття” цих виборів Ігор Смешко. Але знаючи біографію цього кандидата, ніхто не буде гарантувати, що він не поведеться “правильно” у “потрібний момент”. Ляшко знаходиться під тими ж впливами, що і Бойко з Вілкулом. Зрозуміло, що після виборів триватимуть інформаційні атаки на знищення БПП і зниження його рейтингу 5-10 %. Невідомо, чи зможе піднятися Народний фронт вище за статистичну похибку. Громадянська позиція має практику втрати своїх голосів. Те ж стосується інших проєвропейських сил. Якщо ми приблизно прикинемо їхню загальну частку, то вона у майбутньому парламенті може бути або рівною, або навіть поступатися частці антиукраїнських сил. Якщо буде правильно побудована кампанія, то найбільше отримає “Слуга народу”. Орієнтуємося на теперішній показник у 30 %. І саме від цієї політичної сили буде залежати майбутнє України.
Що ми знаємо про “Слугу народу”? Ще менше ніж про її лідера Володимира Зеленського. Сьогодні зрозуміло, що принаймні у перший період існування, список цієї партії формуватиметься під впливом Ігоря Коломойського. Один з моїх колег нещодавно мені сказав: “Ви порохоботи визначіться, чи Зе це “маріонетка Кремля” чи “маріонетка Коломойського”, бо це взаємовиключні речі”. Однак в Коломойський в одному з інтерв’ю говорить, що його підтримка України була до того часу, поки співпадали його власні інтереси та інтереси української держави. Цей бізнесмен власними вустами чітко сформулював, що можуть “бути ситуації, коли ці інтереси і надалі не співпадатимуть”.
Таким чином, майбутнє України, її геополітичний курс, залежатиме від майбутньої конфігурації в парламенті, яка може бути не на користь України. Якщо дивитися сьогодні, то ми можемо реально отримати проросійський парламент. Другим чинником, який впливатиме будуть “інтереси Коломойського” і вони можуть не співпадати з інтересами України. Це лише питання ціни, яку буде готова в тому числі заплатити Росія. Один відомий російський політик Жириновський, на ефірі прямо сказав, що Коломойському повернуть гроші і з ним можна домовитися, а на посаді президента буде сидіти “маріонетка”, яка буде діяти в інтересах Росії.
Тому у мене запитання. Чи не надто високі ризики несе Україна керуючись виключно добрими сподіваннями?
Тому скажу. Друзі, не керуйтеся лише добрими намірами і сподіваннями. Вивчайте реальну ситуацію. У зв’язку із складністю ситуації і колосальними ризиками для майбутнього України, фанатійте, друзі, фанатійте.
Ярослав Джоджик,
політик і підприємець
