Ваше завдання – зробити все, щоб не викликати у сина чи доньки почуття сорому, провини, незручності, страху. І якщо такий інцидент вже стався, є дві найбільш адекватні реакції: вибачитися і поговорити. А тепер по пунктах і детально розповідає секс-педагог Юлія Ярмоленко.
⠀
1. Поставте замок на двері спальні.
Як тільки дитина починає впевнено ходити, зачиняйтеся в ті хвилини, коли вам потрібно побути удвох. Запобігання таких ситуацій – кращий захист від сорому, ніяковості і необхідності обговорювати це з дітьми.
2. Не нашкодьте своєю реакцією!
Якщо дитина все ж увірвалася у спальню в найінтимніший момент, спробуйте впоратися зі своїми емоціями, щоб не показати малюкові, що він зробив щось неправильно.
Як реагувати, щоб не травмувати? ⠀
Те, як це вплине на дитину, багато в чому залежить від її темпераменту, віку і того, що вона вже знає про секс.
2-3 роки. Малюк може не помітити нічого незвичайного і просто сприйняти те, що побачив, без питань. Якщо це сталося вночі, просто запитайте: “Ти в порядку? Хочеш пити? В туалет? Наснилося щось страшне?”.
4-5 років. У цьому віці діти знають і розуміють набагато більше, тому обов’язково поговоріть і заспокойте дитину: “Мама і тато обіймаються, бо кохають один одного”.
6-8 років. Школяр може запитати, що відбувається, із цікавості, або хоче переконатися, що мама й тато не билися і не завдали шкоди один одному.
9-12 років. Діти можуть бути дуже збентежені подібною сценою і турбуватися, що зробили щось дуже погане, – тобто переживати через вашу бурхливу чи негативну реакцію. Тому важливо реагувати так, щоб дітям не було ніяково, страшно чи соромно.
3. Відкладіть розмову на деякий час.
Якщо є можливість поговорити на цю тему трохи пізніше – чудово. Вашим емоціям потрібно трохи охолонути.
Коли будете готові – вибачтеся, що допустили подібну ситуацію. Потрібно дати дитині зрозуміти, що вона не зробила нічого поганого, увійшовши до кімнати. Далі можна спробувати з’ясувати, яке пояснення їй потрібне. Деякі діти знають, що відбувається, і потребують формального підтвердження, що все нормально: “Це те, що роблять усі мами і тата. І це свідчення того, що вони кохають один одного”.
4. Не перекладайте відповідальність.
Є спокуса уникнути розмови, якщо дитина не задає питань. Але чекати, поки син чи донька почнуть розмову – це про перекладання відповідальності на дитячі плечі.
Якщо ви не впевнені, що дитина хоче обговорювати інцидент – делікатно уточніть. Якщо бажання справді немає, скажіть: “Раптом захочеш про це поговорити, я завжди поруч і готовий/готова відповісти на будь-які твої запитання!”.
Пам’ятайте: нашкодити можна тільки неадекватною реакцією і ігноруванням ситуації. Якщо ж ви готові спокійно обговорювати – епізод не залишить незручності і сорому ні у вас, ні у дітей.
