У своїй статті “Церква, донорство органів і питання біоетики” відомий тернопільський священик отець протоієрей Євген Заплетнюк торкнувся питань біоетики.
Традиційні Церкви позитивно ставляться до донорства органів. Це розглядається як спосіб благодійності, жертовності з боку донора стосовно тієї людини, яка може отримати цю допомогу. Та чи Церква схвалює донорство всіх органів? Як щодо, наприклад, яйцеклітин? За яких умов донорство Церквою не схвалюється? І багато людей запитує, що буде із людьми після воскресіння, які діляться органами?
Питання біоетики – сьогодні одні з найбільш болючих і непростих питань у всьому корпусі православного богослів’я. Сталося це так передусім тому, що ключові принципи залишаються сформульованими не загально церковною повнотою, але є голосом окремих Помісних Церков, або ж священнослужителів і богословів. Тим не менше, офіційні церковні документи та оприлюднені богословські дослідження дають нам усі підстави стверджувати, що віруючі люди, члени Церкви, вже сьогодні мають чіткі, конкретні орієнтири в цих складних і часто двозначних питаннях.
Страшна не війна, страшно залишитися без Вконтакту! – актуальний пост про заборону ВК
Донорство органів.
Можливості новітньої медицини, безперечно, не без волі Божої, призвели до того, що з певного часу вчені почали успішно пересаджувати життєво важливі органи від одного хворого (живого чи помираючого) до іншого. З 1977 року в Україні діють відділення трансплантології нирки та гемодіалізу. Подібні центри діють В Харкові, Одесі, Запоріжжі, Донецьку, Львові та інших містах. Перша вдала пересадка нирки відбулася в 1954 році, а серця в 1967-му. Можливість заміни людям не частини хворого органу, але його повністю, відкрило людству неймовірні можливості в справі продовження життя. По всьому світу нині звершують успішні операції з трансплантології, які рятують мільйони людських життів.
Із богословської точки зору, бажання людей послужити іншим до самого кінця варте всякої похвали та заохочення. Ще сам Спаситель навчав, що «немає більшої любові, коли хто душу свою покладе за ближніх своїх». Ісус Христос Сам віддав Своє життя для того, щоб його отримали інші. Відтак, кожна людина, яка керується саме мотивами любові, даруючи свої органи іншому, не тільки не робить нічого гріховного, але навпаки – чинить праведно, а в багатьох випадках це справжній героїчний вчинок. Звичайно, не слід плутати подвиг Христа, який мав вимір вічності та вчинки людей, які рятують земне життя своїм ближнім. Високо цінуючи як перше, так і друге, християни не можуть жодним чином ці подвиги порівнювати за своїм значенням.
Однак, слід відкрито говорити, що сучасні можливості науки, а медичної науки зокрема, часто вступають у суперечки з питаннями християнської етики та моралі. Як вибрати серед двох хворих того, кому орган більш потрібний? У чиїй компетенції це вирішувати? Як потрібно налагоджувати медичну систему, щоб постійно був доступ до необхідних людських органів для пересадки? Настільки морально використовувати чужі органи без дозволу помираючого пацієнта, що лежить без свідомості? Чи не призведе дефіцит донорських органів до існування «чорного ринку» та «чорних трансплантологів»? Наявність конкретної ціни конкретного людського органу не може не турбувати та не лякати всяку здорово мислячу людину.
Донорство яйцеклітин і «банки сперми»
Немає сумнівів у тому, що повноцінне людське щастя не може бути повним, якщо воно не пов’язано з подружнім життям, а подружнє життя не пов’язане з дітонародженням. Однак, в силу безлічі причин: як фізіологічних, психологічних або духовних, чимало пар залишаються без дару материнства та батьківства. І все це відбувається в той час, коли безліч жінок по всьому світу дають згоду на аборти, а неймовірна кількість молодих подружніх пар є прибічниками руху «чайлд-фрі» – свідомої відмови від батьківства.
Здобутки сучасної медицини призвели до того, що сьогодні є реальні можливості за допомогою певних маніпуляцій, зокрема, використовуючи донорство яйцеклітин чи банк сперми, завагітніти чи виносити дитину навіть тим парам, де хтось один із подружжя страждає на безпліддя. Із іншого боку, такі процедури часто пов’язані з етичними та богословськими дилемами. Скажімо, наскільки морально залучати до дітородження сторонніх осіб, навіть із найбільш шляхетною метою. Так само слід відкрито говорити, що «запліднення в пробірці» з етичної точки зору доволі сумнівний процес, оскільки під час вирощення одного плоду свідомо вбивається більше тридцяти більш слабших і недосконалих людських ембріонів.
Церква у таких випадках залишає вибір за самою людиною, не диктуючи їй жодних умов. Хіба лише нагадує, що багато випробовувань і хрестів, які посилаються нам, – є частиною великого Божого плану зі спасіння нас у вічності. Якщо людина готова прийняти його, вона повинна шукати найперше вічних цінностей. Повністю статтю Церква, донорство органів і питання біоетики читайте на сайті Богослов.Орг
