До повномасштабної війни ми часто проводили офлайн та онлайн заходи, на які запрошували громадських активістів, волонтерів, спортсменів та експертів з різних галузей. Для нас важливо, щоб ці люди були хорошими фахівцями у своєму напрямку та могли поділитися своїм досвідом з іншими.
Одним із таких є відомий спортсмен та громадський активіст Дмитро Підручний. Дмитро неодноразово брав участь у наших заходах, де спілкувався з громадськими активістами з усієї України. Нині Дмитро Підручний в лавах Національної Гвардії України захищає суверенітет та цілісність нашої Батьківщини. Ми вирішили поспілкуватися з Дмитром та дізнатися його плани на найближче майбутнє, обговорити актуальні питання щодо розвитку в Україні спорту та громадського сектору.
– Дмитре, вас всі знають як успішного спортсмена та біатлоніста. А яким ви є поза спортом? Які у вас хобі, захоплення, що полюбляєте робити у вільний час?
– Я люблю збирати значки, вже маю досить велику колекцію. Правда, не скажу точно цифру, але орієнтовно в районі 700-та одиниць. Мені подобається проводити час на прогулянках, побути з дітьми, покататися на велосипеді чи почитати художню літературу. Зараз, наприклад, я читаю книгу Джеймса Хедлi Чейза «Труна з Гонконга», хоча дуже бракує часу на читання. Поза спортом я сім’янин, маю сина та доньку, тому проводжу час з ними.
– Я знаю, що ви активно займаєтеся громадською діяльністю. Що саме вас мотивує бути громадським активістом?
– Я б не назвав свою громадську діяльність надто активною, але я стараюся не залишатися осторонь від певних процесів. На мою думку, спортсмени – це люди, які формують громадську думку, тому ми зобов’язані бути активними, висловлювати свої позиції стосовно тих чи інших подій, які відбуваються в країні. Також важливо приділяти час для розвитку певних сфер, адже за нами спостерігає суспільство, а молодь бере з нас приклад. Відповідно, ми можемо впливати на думку людей, ми зобов’язані не мовчати та бути активними у суспільному житті.
– Ви є палким прихильником фестивалю «Файне місто», який збирає в Тернополі десятки тисяч туристів не лише з України, але й з усього світу. На вашу думку, яка роль спорту у промоції регіону та залученні туристів?
– Я неодноразово був на фестивалі «Файне місто» і хотів би ще не раз побувати. Це дуже хороший фестиваль, я хочу подякувати засновникам цього проєкту, який вони щороку покращують та розвивають. Вдячний організаторам, що запрошують відомих українських та світових артистів. Ніколи не забуду той рік, коли у Тернопіль приїжджали The Rasmus – це один з моїх улюблених гуртів. Я тоді навіть відпрошувався в тренера, щоб побувати на концерті, після якого вночі одразу поїхав на збір.
Спортивні події чи заходи долучають дуже багато молоді та привертають увагу до області чи міста. У такий спосіб в місто йдуть додаткові вливання, місто рекламується, його усі бачать з іншого боку, що є хорошим поштовхом до розвитку туризму.
– Свого часу ви були ініціатором проведення шоу-гонки «City biathlon Ternopil». Чому виникла ідея проведення такого проєкту в Тернополі?
– Коли я їжджу на подібні шоу-гонки в Європі, туди приїжджають тисячі вболівальників. Такі заходи проходять в домашній атмосфері, це величезна реклама по всій країні, що є великим поштовхом до розвитку спорту. Діти бачать, що таке біатлон, вони можуть подивитися на світових зірок, що їх мотивує займатися спортом.
Плануючи проведення виставкової шоу-гонки «City biathlon Ternopil», ми хотіли показати, що біатлон в Україні популярний, що він живий, що він розвивається в Тернопільській області.
– Такі заходи часто проходять у Європі, а яка ситуація в Україні? Що такий захід дає для міста, у якому він проводиться? На жаль, через пандемію захід не відбувся, чи плануєте ініціювати його проведення в інший час, після завершення війни?
– Як я вже казав, такі заходи проходять в Європі, в Україні такого ще не було. Єдине, що в нас проходить схоже, це «Гонка чемпіонів», яку проводить Сергій Сєднєв. Суть полягає в тому, що в гонці беруть участь колишні та діючі спортсмени, зірки українського біатлону.
На жаль, «City biathlon Ternopil» не відбувся через пандемію, ми його скасували за кілька днів до початку. Сподіваюся, що після війни ми обов’язково повернемося до цієї ідеї. Маємо певні напрацювання та плани щодо організації виставкової шоу-гонки із запрошенням світових зірок біатлону.
– Ви активно займаєтеся розвитком біатлону в Україні, зокрема на рідній Тернопільщині. Яка зараз ситуація з місцевою базою для біатлоністів? Чи знайшли ви підтримку своєї ідеї щодо напрацювання цілісної стратегії розвитку біатлону в Тернопільській області?
– Знову ж таки, я б не сказав, що дуже активно займаюся розвитком біатлону, хоча зараз входжу в президію федерації біатлону в Тернопільській області. Ми трохи активізували її роботу. Реконструкція місцевої бази помалу просувається, але, оскільки зараз війна, то все ставиться на паузу. Минулого року у Підгородньому реконструювали стрільбище, що дозволяє проводити якісні тренування. Вже заплановано кілька зборів юніорських команд у нас на Тернопільщині. Можна сказати, що біатлон почав активно розвиватися у нашій області. На жаль, у північних та східних областях зараз ситуація критична, тому Тернопільщина стає центром розвитку біатлону. Переконаний, що в нас тренуватиметься чимало спортсменів.
Ми маємо стратегію розвитку, працюємо над її втіленням. Декілька тижнів тому ми створили спортивний клуб «Тернопільський клуб біатлону», що стало першим таким випадком в Україні. На мою думку, за такими клубами майбутнє біатлону, які братимуть на себе відповідальність за розвиток цього спорту.
– У 2020 році ви були спікером на одному із форумів, де розповідали про державну підтримку спорту в Україні та за кордоном. Чи змінилася ситуація зараз? Які ваші думки щодо сучасних методів популяризації спорту?
– За ці два роки особливих реформ спорту в Україні не відбувалися. У нас є дитячо-юнацькі спортивні школи, які функціонують за рахунок місцевого бюджету. Міністерство молоді та спорту будує інфраструктуру, забезпечує команди. Дуже багато залежить від того, настільки місцева влада захоче розвивати спорт та виділятиме кошти. На жаль, система розвитку спорту в Україні дуже недосконала та залежна від волі чиновників. Якщо говорити за фінансування національної команди, то міністерство робить все можливе, щоб спортивні досягнення були на найвищому рівні. Правда, міністерству дуже важко вплинути на місцеву владу щодо розвитку того чи іншого виду спорту.
Нам потрібно думати над реформою спорту, щоб запустити розвиток масового спорту на місцевому рівні. На чемпіонатах України має виступати не 13-14 юніорів, а 40-50, як це робиться у провідних біатлонних країнах. Тільки в такий спосіб ми матимемо нормальну заміну поколінь в національних командах.
– Також ви були учасником проєкту #ЗапальнаРозмова, де розповідали про свою спортивну та громадську діяльність. На вашу думку, чому важливо займатися громадською діяльністю та розповідати про це?
– Важливо публічним людям висловлювати свою позицію. Завдяки їхній чіткій громадянській позиції відбуватиметься позитивні зміни в країні.
– В одному з нещодавніх інтерв’ю Ви розповідали про службу в Національній Гвардії України та сказали, що в перші дні війни зрозуміли, що не маєте достатніх військових навичок. Чи вдалось навчитися чогось за останніх три місяці та чи продовжуєте ви службу зараз? Чи вдається тренуватись?
– Так, я продовжую службу в Національній Гвардії, за ці три місяці вдалося дечому навчися, адже ми проходили навчання. Зараз я поєдную службу з тренуваннями: тренуюся у вільні дні від чергувань.
– Ви кандидуєте на посаду Президента федерації біатлону України. Які, на вашу думку, сильні та слабкі сторони вітчизняного біатлону?
– В одному інтерв’ю я сказав, що маю тільки намір балотуватися, але наша федерація та учасники її президії перенесли вибори. Наразі точно невідомо, коли вони відбудуться.
Однією з найбільших слабких сторін нашого біатлону – відсутність належної інфраструктури як для спортсменів національної збірної, так і для дітей, які тільки роблять перші кроки в біатлоні. Крім того, ті дитячі секції, які існують, дуже малозабезпечені, але проблема не тільки біатлону.
Щодо сильних сторін – тренери працюють самовіддано попри мале забезпечення та неналежні умови. На цьому ентузіазмі тримається дитячий біатлон. Потрібно, щоб це відбувалось не тільки на ентузіазмі.
– Всі питають про ваші перші кроки на посаді Президента федерації біатлону України. Нас більше цікавить ваше стратегічні бачення – яким буде український біатлон через п’ять років і що для цього потрібно зробити?
– Я поки-що тільки озвучив про свої наміри балотуватися, свою кандидатуру висунути я сам не можу. Потрібно, щоб це зробила регіональна федерація або в інший спосіб.
Стосовно перших кроків, то проблем у нашому біатлоні досить багато, тому визначити якісь конкретні напрямки важко. Ми зараз працюємо над стратегією розвитку біатлону, необхідно розробити «дорожню карту» з конкретними кроками. Зараз необхідно розпочати реформувати наш біатлон, вливати в його розвиток, а не тільки в національну команду, як це робилося раніше. Потрібно звернути увагу на розвитку біатлону в регіонах. Якщо так буде продовжуватися надалі, то найближчим часом український біатлон може зникнути з топових видів спорту. Спортсменів ставатиме все менше, що буде справжньою катастрофою. Така тенденція призведе до того, що ми забудемо про біатлон, який є зараз.
Якщо я стану президентом федерації, моє завдання – розвиток біатлону в регіонах. Потрібно докласти максимуму зусиль, щоб регіональні осередки брали відповідальність на себе за розвиток біатлону в Україні. Важливо налагодити комунікацію з регіонами, включаючи фінансування та розвиток. Попереду дуже багато роботи.
Яким я бачу біатлон через п’ять років? Всеукраїнська федерація буде повністю брати відповідальність на себе за розвиток біатлону в Україні та за результати усіх команд. Загалом у нашому спорті федерації мають нести відповідальність за його розвиток, а не просто бути посередниками між міністерством та міжнародними федераціями.
– І наостанок, Україна після війни – якою вона буде?
– На мою думку, це буде нова країна з новим баченням розвитку. Українці змінили свою думку щодо значення мови, почали розуміти, настільки важливо мати свою мову та спілкуватися нею. Україна буде рухатися в європейському напрямку, будуть відбуватися реформи в багатьох сферах. Надіємося, що Україна буде міцною європейською країною!
