Група місцевих чоловіків, яку згуртував ідеєю 42-річний майстер-будівничий Руслан Юрків, майже рік працює над розчищенням джерела і облаштуванням святого місця, де близько двох чи більше сотень літ тому об’явилася люду Матінка Божа. «Усі сільчани – і старий, і малий – чимдуж бігли їхньою вулицею, аби побачити Всецарицю на власні очі», – каже Русланова матір Євгенія Боднар. Про це їй розповідала мама, а тій ще її бабуся, і так передавалося з покоління в покоління, з уст в уста…
За переказами, колись проїжджав у цій місцині своїми кіньми їздовий. Раптом над його головою явилася пташка, ставши надокучати. Він кілька разів ударив по ній батогом. І на місці, де вона впала – забило джерело. Як пов’язати із цим фактом появу Матері Божої – важко сказати. Однак розповідають, що у Почаєві начебто зберігається ікона Богоматері зі шрамом на обличчі, мовляв – це слід від батога. Правда це чи ні – ніхто ствердно сказати не може. А ось чудодійні властивості
Зокрема Євгенія Боднар розповідає, як років п’ятнадцять тому очікувала в черзі до лікарки, аби обстежити гулю, але так і не дочекалася. Тоді кілька разів промила те місце водою з кринички і вона кудись ділася.
Свого часу її уже покійний батько врятував корову від сліпоти. Місцевий ветлікар казав, що тій уже нічого не допоможе. Але тато приносив воду з кринички і промивав худобині очі. І більмо зникло.
Якось про їхню чудотворну криничку з’явилася публікація в популярному журналі «Здоров’я», тож сюди стало приїздити багато немічних людей. Розповідає Євгенія Львівна, що вони у них часто зупинялися на ночівлю, ще років десять тому часто бував чоловік із Заліщиків, набирав цілий мішок пластикових пляшок з водою і за деякий час знову повертався. Пригадує, як, здається, зі Шманьківців привозили сюди фірою хвору жінку – колись так багато машин не було, як зараз. Зносили бідолашну на руках з крутого пагорба до кринички. А якийсь третій чи четвертий раз вона уже сама мала сили піднятися вгору.
Не від одного давидківчанина почули історію про зцілення від сліпоти дівчинки з Лосяча. Батько приводив дитину сюди, промивав малій очі. Одного разу залишив біля кринички і десь відійшов ненадовго – куди, мовляв, сліпа дінеться? Повернувся, а її немає. А та сама прийшла в село, знайшовши дорогу.
Дружина місцевого священника, пані-їмость Оксана Кричковська, авторка книги про історію церкви с. Давидківці «Святі обереги мойого села» (Тернопіль, 2008 р.), котра поділилася у ній деякими переказами і фактами про криничку, теж підтверджує чудодійні властивості, пережиті уже, власне, нею. Свого часу лікарі виявили в жінки погані аналізи щитовидної залози. Радили робити операцію. Однак Оксана Іванівна постійно ходила до кринички, молилася, пила і вмивалася тією водою, і – о диво! За два місяці аналізи прийшли до норми!
– Головне – як потверджує вищезгадана Євгенія Боднар, – потрібно вірити і молитися. І тоді це допоможе. Бо дехто просто так собі туди йде…
Розповідали сельчани й сумнозвісну історію, як одного разу ще в комуністичні часи робилися спроби осквернити святиню – зруйнувати капличку. Обмотали надовкіл тросом і причепили до трактора, але так і не могли зрушити з місця. Слід від того троса залишався донедавна. Усіх, хто брав участь в цій «чорній справі», кажуть, наздогнала Божа кара…
І ще з переказів. Діялося те ще давніше. Наказав якось місцевий поміщик закрити джерело, аби люди в жнива – поруч був фільварок – не бігли, покидаючи роботу, втамовувати жагу до джерела. За недовгий час спаралізувало пана…
А капличка над криничкою, історію спорудження якої наразі не вдалося віднайти, стоїть собі і досі. Попри те, що в цьому місці бувають постійні зсуви ґрунту, навіть хати вище по вулиці «пливуть», де значно менший схил. Місце ж бо святе! У 2008 р. родиною Патенків вона була відновлена – перекрита бляхою і наново поштукатурена. За усталеною традицією тут на Йорданські свята і на Успення Пресвятої Богородиці посвячували воду. Однак час робив своє, дорога до святині потроху заростала чагарниками, вода стала пропадати…
– Коли я через багато літ якось прийшов сюди, де у дитинстві пасли корів, бавилися тут дітлахами, побачив сумну картину: все позаростало кущами й деревами, вулицею неможливо було пройти, джерело виявилось геть забитим… – розповідає Руслан Юрків.
Розпочали з розчищення вулиці, що веде до кринички. Підтримав мене у цьому Володя Жулинський – він у нашому селі в зятях. Пізніше доєднався до гурту, демобілізувавшись з війська – служив ще в АТО, його ровесник Андрій Солонський. Майже два роки тому загинув на війні його молодший брат Денис. Ярослав Володимирович Боднар постійно з нами. Здебільшого морально підтримує, але і якусь легшу роботу йому доручаємо. Як-не-як, чоловікові уже 74-й рік. Ще вчитель фізкультури Василь Струтинський часом приходить, Сергій Бойко – сьогодні був до обіду. Але в основному ми тут учотирьох здебільшого. Кошти – власні, плюс сто доларів поофірував з-за кордону Валерій Бойко і тисячу грн підприємець Сцібан з Колиндян.
Насамперед потрібно було звалити грубезну тополю, що росла перед самою капличкою. Її глибокі коріння стали підривати фундамент і перекрили джерело. Поруч ще росла велика верба – її теж довелося зрізати. Пробили грейдером дорогу. Розчистили джерело, розширивши тік води, яка вже потроху прибуває. Наразі ведемо кладку каменю, залили купель, де можна буде й освячувати воду. Потім обкладемо її мозаїчною плиткою, вимуруємо сходи. Червоний камінь поофірував директор каменярні з Теребовлі, сірий теж безкоштовно дали на добру справу зі Скала-Подільського кар’єру. Оплатив тільки доставку. Свого часу п’ять літ працював з каменем у столиці. Місце для паркування авто зробимо – не кожному дозволить здоров’я пішки з гори спуститися. Шкода, що на деякий час мушу залишити будову – хлопці дещо будуть доробляти без мене. Роботи, як бачите, – непочатий край, тож чого-чого, а робочі руки нам би не завадили. А ближче до зими, якщо дозволить погода, займемося благоустроєм, озеленимо територію тощо. Завершити всі роботи плануємо вже у році прийдешньому.
Як-то кажуть, добра справа непоміченою не буває. Поки цей матеріал готувався до друку, уже й село самоорганізувалося у справі відновлення святині. Лишень за один день зібрали 15 тис. грн, на які планують за короткий час провести внутрішній ремонт каплички, аби в урочистій обстановці освятити воду на Успіння Пресвятої Богородиці. А наступного року з Божою поміччю, сподіваємось, буде посвячено й увесь новозбудований духовний комплекс, і життєдайна цілюща водичка зцілить не одного, хто цього дуже потребує і не втратив надію та віру…
Любомир Габруський
