Від початку великої війни два брати із Криворіжчини служать на фронті разом. Кожен із них відчуває відповідальність за іншого, обидва дбають, щоб їхній підрозділ максимально ефективно виконав кожне бойове завдання. Водії однієї з батарей Тернопільської артилерійської бригади з позивними “Хома і “Хом”.
Два брати з різницею у п’ять років (молодшому 37, старшому 42 роки), відкриті та щирі, вони завжди стоять один за одного горою. І це ставлення переносять у військовий колектив гармашів, де діє принцип: про побратима говори добре, або промовчи.
Почалася їхня спільна військова історія з того, що удосвіта, в перший день повномасштабного російського вторгнення, старший брат зателефонував молодшому: війна… Відпрацювавши останні зміни, обидва прибули до ТЦК та СП, залишивши усі справи, заради захисту рідної землі.
– Ми працюємо на гірничо-збагачувальних комбінатах, коли прийшли у військкомат, нам відразу сказали: “У вас же ж “броні”!”, – пригадує “Хома”.
– Ми це знали, але просили одного: щоб нас не роз’єднували. Тому нас обох направили в артбригаду: там якраз були потрібні водії.
Далі хлопці розповіли, що добиратися до Тернополя їм довелося в евакуаційному поїзді сполученням “Кривий Ріг – Львів” разом із сотнями вимушених переселенців – жінок і дітей. Усі їх приймали за ухилянтів, навіть погрожували висадити з поїзда, адже мобілізовані їхали в цивільному одязі, маючи при собі супровідні документами, які видали у ТЦК та СП. Доводилося постійно засвідчувати мету переїзду і пояснювати, що прямують до військової частини.
До речі, разом із братами тоді ще був їх кум, який досі з ними служить у тій же бригаді.
На початку березня 2022 року воїни вже були на бойових позиціях. Найперший напрямок – Житомирщина. Спогади про цей період – відчуття невідомості, пронизливого холоду і сірості.
– Тоді ще багато не розуміли: як поводитися, чого чекати, куди направлять, – пригадують в розмові військовослужбовці. – Та з часом адаптувалися…
Але перепочинки були дуже короткими – по дві-три години, бо велася постійна, інтенсивна бойова робота.
На війні і небезпечно, і страшно. Але головне опанувати свої емоції:
– Окупанти регулярно обстрілюють, скидають бомби з літаків, одна навіть впала в дворі неподалік від розрахунку, але, на щастя, не розірвалася, – розповідають брати, доповнюючи один одного.
Чимало довелося пройти небезпек і тривог. Кажуть, що кожен обстріл – це моральний тиск. Нерідко вони були надто довгими.
– Іноді йде обстріл 40 хвилин, а ти лежиш і думаєш, що робитимеш далі: як заскочити в машину, вивезти між обстрілами колектив, гармату, – ділиться “Хома”. – Найважливіше, що завжди знаєш, як варто діяти. Це приходить із досвідом.
Раніше працювали обидва водіями двох розрахунків в одній батареї, переважно їхні виїзди були почерговими. Бувало, що доводилося виїздити одночасно, коли по цілях відпрацьовували дві гармати. Іноді їх на більш тривалий термін спрямовували в різні точки.
Зараз “Хома” виконує обов’язки техніка батареї контролює переміщення техніки, її обслуговування, надає допомогу в ремонті, організовує роботу водіїв. При цьому брати продовжують служити разом в одній батареї.
Свою щирість, відкритість переносять у дружній колектив, який давно став для них другою родиною. Усі давно здружилися, навіть із рідними спілкуються з рідними у присутності колективу!
Навіть побут хлопці підрозділу облаштовують спільно, перетворюючи складні військово-польові умови на комфортне середовище. Кожен у чомусь майстер: хтось бліндаж облаштовує, хтось – позиції, хтось спортивний інвентар з… акації, хтось куховарить, а хто не вміє приготувати їжу – миє посуд. Кожен робить те, що до душі та що потрібно іншим
Брати пишаються українським військом, мовляв, швидко навчаються, переозброїлися за тиждень. І тепер якщо окупанти можуть завдати 50 пострілів з гармати і не поцілити, то наші – 10 снарядів по ворогу і всі влучно.
– На початках навіть із мінімальним озброєнням ми витримали, ніхто не очікував! А зараз впевненості в нас ще більше! Ми – вдома, за що воюють вони – не розуміємо: “Асвабадітєлі”? Кого вони та від чого «асвабаждают”?
Бо мотивують колектив українських гармашів власні досягнення, майстерність, відчуття, що захищають рідну землю.
“Незламним героям російсько-української війни”. Таку присвяту має медаль, якою нагороджений один із братів – “Хома”.
– Горджуся тобою, брате! – сказав тоді, вітаючи, “Хом”…
“Хому” вдома чекає дружина з двома дітьми: 16-річний син, 11-річна донечка. Заради них і воює, каже. “Хом” натомість лише планує створити свою родину. А наразі мріють лише про одне: закінчення війни з Перемогою, щоб найцінніші моменти в житті встигнути пройти з найближчими людьми, вдома.
Для охочих долучитися до лав тернопільських гармашів у 44 ОАБр надають контактний номер телефону: +380984821003.
Відділ зв’язків з громадськістю Оперативного командування “Захід”.
Фото надані Службою зв’язків з громадськістю 44 Окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.
