Нещодавно на офіційному сайті НАТО з’явилося повідомлення про те, що Україна стала аспірантом Альянсу. Таке незвичне для українського вуха формулювання викликало неабияке хвилювання у ЗМІ та соцмережах. Громадськість і лідери думок поділилися на два табори: тих, хто святкував перемогу, вважаючи, що Україна майже стала кандидатом у члени НАТО, і тих, хто скептично заявляв, що Україну ніхто в Альянсі не чекає. Що означає статус аспіранта насправді, з’ясував Центр громадського моніторингу та контролю.
Аспірант – той, хто має прагнення
Відповідно до термінології НАТО, «aspirant countries», тобто країни-аспіранти, – це ті держави, які офіційно виявили своє бажання долучитися до Альянсу. «На сьогодні чотири країни-партнери задекларували своє прагнення до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня югославська республіка Македонія, а також Україна», – йдеться у повідомленні на сайті НАТО.
Звичайно, не варто сприймати це твердження як запрошення до членства, наголошують експерти. Однак саме воно уможливлює подальший діалог із Альянсом щодо перспектив приєднання. Як зазначає директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський, статус країни-аспіранта – формалізація того, що Україна все-таки збирається вступати до НАТО.
Цікаво, що Україна вже мала цей статус 10 років тому, у 2008 році, і навіть збиралася
отримати План дій щодо членства (ПДЧ). Однак тодішня влада загальмувала цей процес, а у 2010 році Віктор Янукович повністю змінив зовнішньополітичний вектор держави, закріпивши у Конституції позаблоковий статус України.
Після початку російської агресії Президент Петро Порошенко знову заговорив про прагнення України до НАТО. У червні 2017 року Верховна Рада прибрала згадку про позаблоковість із основного закону України, натомість закріпивши як пріоритет вступ до НАТО.
Попри це, до 10 березня на сайті НАТО зазначалося, що наша держава не прагне до членства. Щоб переконати Північноатлантичний альянс у протилежному, знадобилося чимало зусиль. Це питання неодноразово зринало на міжнародних переговорах. Востаннє глава держави обговорював прагнення України на зустрічі з Генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом у лютому цього року. Тоді ж Порошенко надіслав офіційного листа Столтенбергу про те, що Україна готова співпрацювати з НАТО, щоб у майбутньому долучитися до союзу. Після останніх переговорів Віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе із заступником Генсека НАТО Роуз Геттемюллер Альянс нарешті визнав прагнення України стати членом НАТО.
Що далі?
Країни-аспіранти отримують запрошення до інтенсифікованого діалогу з НАТО щодо їхнього прагнення до членства та пов’язаних із цим реформ. У разі позитивного діалогу Альянс надає аспірантам ПДЧ.
«Наша наступна амбіція – План дій щодо членства для України. Саме цьому був присвячений мій лист Єнсу Столтенбергу в лютому 2018 року, де, з посиланням на статтю 10 Договору про заснування НАТО, мною було офіційно зафіксовано прагнення України стати членом Альянсу», – розповів про подальші наміри України глава держави. Таким чином, сьогодні перед нашою державою стоїть ціла низка завдань, що передбачають реформи не лише в оборонному секторі, а й економіці, і соціально-політичній сфері. Адже серед вимог НАТО також зазначається, що країни-аспіранти повинні сповідувати принципи Вашингтонського договору (тобто демократії) і принципи Хартії ООН, а також сприяти безпеці євроатлантичного простору.
«Для нас важливо продовжувати впроваджувати стандарти в галузі безпеки і оборони відповідно до стратегічного оборонного бюлетеня, зараз важливо прийняти досконалий закон про нацбезпеку, важливо впроваджувати річну національну програму співробітництва з НАТО. І через весь цей комплекс дій ми зможемо ближче підійти до тієї цілі, яку ми собі поставили у внутрішньому законодавстві», – переконана Іванна Климпуш-Цинцадзе.
28 лютого Петро Порошенко вніс до Верховної Ради законопроект про національну безпеку. За словами голови Верховної Ради Андрія Парубія, цей закон «важливий як для реформи сектору безпеки, так і для суттєвого кроку на нашому шляху до НАТО».
Законопроект скасовує й одночасно об’єднує в собі три закони: «Про основи національної безпеки України», «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» та «Про організацію оборонного планування».
Проект нового закону визначає повноваження глави держави, міністерств оборони та внутрішніх справ, Збройних Сил, Генштабу, СБУ тощо у системі національної безпеки. Однією з новацій цього закону є те, що з 1 січня 2019 року на посади міністра оборони та його заступників призначатимуться цивільні особи. Крім того, проект передбачає окремі посади начальника Генштабу та головнокомандувача ЗСУ, які зараз є сумісними. Наразі їх обіймає Віктор Муженко.
Також законопроект описує стратегію розвитку українського оборонно-промислового
комплексу. Зокрема, передбачається державно-приватне партнерство у галузі, а також залучатиметься міжнародна консультативна, фінансова та матеріально-технічна допомога. Експерти наголошують, що впевнений рух до НАТО Україні забезпечать дві умови: успішні реформи (і не лише в оборонній сфері) і політична підтримка всіх країн-членів НАТО. Наразі працювати потрібно над обома речами.
Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю
