Акції протесту, пікетування, участь у політичних та економічних розбірках, «кілометрові» пости у Фейсбук. Це місячний розпорядок середньостатистичного громадського активіста. При цьому їх левова частка офіційно не працюють.
Український медіа-простір буквально «підірвала» заява відомої української
письменниці, журналістки та колишньої заступниці губернатора Одеської
області Зої Казанжи. Вона себе позиціонує справжньою громадською
активісткою. Однак вона публічно задала питання, яке дуже бояться тисячі так
званих активістів. Звідки вони беруть гроші на життя?
«У мене сьогодні одне легке питання: а де беруть гроші, за рахунок чого живе
велика кількість людей, які цілодобово займаються так званим активізмом по-
українськи? Ті, кого бачиш весь час на всіх акціях протесту і читаєш
щогодинні реакції з фото і стрімами в ФБ?», – заявила Зоя Казанжи.
Виявляється в неї так не виходить. Їй треба працювати, щоб вижити у цьому
світі.
Зацікавившись постом пані Зої, ми вирішили поцікавитися цим питанням у
тернопільських активістів. Багато тернополян позиціонують себе громадськими
активістами. Однак відразу виникла проблема. Всі активісти втікають від
запитання: «звідки гроші?», як чорт від ладани. Ця тема – табу для них. Мені
вдалося вмовити на інтерв’ю одного з не останніх у Тернополі активістів.
Правда на умовах його анонімності. Якби він розкрив своє прізвище, це б
означало кінець його «громадської кар’єри». Але інформація від нього дозволяє
розкрити правду, як заробляють собі на життя громадські активісти.
Як працює схема роботи громадських активістів
Як вже згадувалося більшість з активістів офіційно ніде не працює. Частина з
них має журналістські посвідчення (лише у Тернополі кількість політичних
сайтів вже перевалила за 100), частина «корочки» з різноманітних громадських
організацій. Це дозволяє їм бути вільними цілий тиждень. Для активістів немає
поняття робочий час. А «корочки» дозволяють вільно заходити практично у всі
державні та муніципальні установи.
Мій співрозмовник не просто активіст, а так званий «десятник». У нього в
команді працює 10 людей. Коли замовляють послуги цього активіста, клієнт де-
факто замовляє всю десятку, всю команду. У його групі є людина з дипломом
еколога, журналіста, є навіть колишній диктор телебачення, який вміє
говорити. Є й троє майстрів спорту з вільної боротьби – охорона. Плюс всі
члени «десятки» є активними користувачами у Фейсбук.
«Лише одна наша десятка може провести мітинг-пікет, організувати громадські
слухання, написати звернення в контролюючі органи, підняти інформаційний шум. Разом, якщо треба, «десятка» здатна навіть зірвати роботу сесії якоїсь з
рад» – хизується «активіст».
Але треба зразу заспокоїти громадськість. Громадська робота – це теж робота.
Вона приносить заробіток. Хтось малює, хтось бараболю копає, хтось в Польщі
працює, а хтось заробляє на громадській роботі. Це теж потрібно. На думку
активістів, вони роблять корисну роботу для держави та міста, тримають «за
одне місце» бізнесюків та чиновників. Такі собі «санітари лісу».
Як заробляють тернопільські активісти
Варіант 1. «Замочити» конкурента
Один бізнесмен хоче витурити з ринку конкурента або просто йому «нагадити».
Наприклад, один забудовник воює з іншим. Активісти отримують замовлення
«мочити» (сленг, – ред.) конкурента. Вони організовують інформаційний шум
про незаконну забудову, проводять пікети, громадські слухання з вимогою
припинити забудову, пишуть відповідні листи у мерію та контролюючі органи.
«Проводять роботу» (сленг активіста, який означає тиск на депутатів, – ред.) з
депутатами. Якщо треба пікетують сесію. У Тернополі «десятка» мого
співрозмовника долучилася до кампанії проти котелень на альтернативних
видах палива, яку у них замовив представник відомого в Україні газового
олігарха.
Варіант 2. Шантаж бізнесменів
Якщо бізнесмени не замовляють послуг громадських активістів, для них це не
біда. Вони все таки змушують підприємців платити. Група аналізує всі земельні
рішення міської ради: забудови, кіоски. Обирають з них 2-3 скандальних
об’єкта. І знову діє схема: інформаційний шум, пікети, робота з депутатами і
контролюючими органами. З тих 2-3 об’єктів, як мінімум один власник
погоджується заплатити так звані «відступні», щоб активісти зупинилися.
Треба зауважити, що ця перевірена схема дає збій, коли підприємець
виявляється міцним горішком і кличе на допомогу правоохоронні органи.
Так у жовтні 2017 року у Києві працівники Нацполіції спільно з ГПУ затримали
групу осіб, які систематично вимагали від забудовників кошти за не
перешкоджання їх діяльності. В одного з них угрупування вимагало та
отримало $200 тис. Вимагачі позиціонували себе як представники громадської
організації, що відстоює інтереси жителів.
За схожою схемою діяли громадські активісти у Хмельницькому. Вони
вимагали від забудовника 10 000 доларів. Але їх затримала поліція під час
отримання «відступних» на центральній площі міста.
Варіант 3. Вимога данини
Цей випадок схожий з Варіантом 2, однак є суттєва відмінність. Активісти
вимагають від підприємця не разову грошову відплату, а щомісячні регулярні
виплати – так звану «данину». Якщо підприємець погоджується платити,
активісти не лише припиняють «травлю» його бізнесу, а й гарантують йому, що другі групи активістів не будуть його чіпати. Варто зауважити, що цей варіант
найприбутковіший, але й найнебезпечніший для активістів.
Так кілька місяців тому київська прокуратура спільно з СБУ затримали голову Всеукраїнської громадської організації «Бюро з питань захисту екології та здоров’я». Встановлено, що затримана особа – так званий «еколог» вимагав у підприємства щотижнево сплачувати «данину», за місяць мало набігти близько
200 тис гривень. Дещо по іншому активісти діють, коли вони мають справу з політиками, чиновниками, правоохоронцями. Тобто коли справа є політичною.
Варіант 4. «Продаж» компромату
Активісти активно шукають компромат на чиновника, правоохоронця чи просто публічного політика. Потім цей компромат намагаються продати самій «жертві», погрожуючи оприлюднити дані або «злити інфу» конкурентам. Наприклад, за схожою схемою «десятка» мого знайомого нещодавно попрацювала на Тернопільщині. Група почала «копати» на одну чиновницю. «Протрясли» її минуле. Як виявилося вона колишня «регіоналка». Як пройшла люстрацію не відомо. Вона погодилася заплатити відступні, щоб активісти не оприлюднили всю правду про її політичне минуле. Однак, у цьому варіанту теж треба діяти дуже обережно.
Так у 2016 році в Ужгороді керівник однієї з громадських організацій, яка займалась тим, що «пильно стежила за дотриманням правил дорожнього руху, а також за чесністю полісменів», пропонував інспекторам однієї з державних служб викупити відеокомпромат на них. За непублікацію в Інтернеті компромату «активіст» вимагав компенсацію у розмірі 100 тисяч гривень, зійшлися – на 40 тисячах. Однак згодом один з місцевих високопосадовців, який потрапив на те відео, вирішив звернутися до поліції. І активісти опинилися за гратами.
За схожою схемою діяли активісти «Дорожнього контролю» у Запорізькій області. Вони таємно відзняли матеріал, як поліцейський бере хабар у розмірі 100 доларів і намагалися продати це відео поліцейському вже за 6 000 доларів. Як наслідок поліцейський звернувся в СБУ. Тепер активісти у в’язниці, а поліцейський звільнений зі скандалом. На Львівщині за подібним звинуваченням затримано “журналіста-активіста”, за вимагання коштів у чиновника Автодору.
Варіант 5. Політичне замовлення
Це найважчий варіант для громадських активістів, але він і найбільше оплачується. Група отримує завдання «замочити» (сленг, – ред.) політика. Це означає дискредитувати його імідж. Для цього варіанту застосовуються не лише пікети, критичні пости у соцмережах, а й важка артилерія. Активісти за кошти замовника (наприклад, політичного опонента) купують ефірний час на телебаченні, місця для статей у газетах та на сайтах. Тут як ніколи доречно наявність у групі професіоналів: диктора та журналіста. Така кампанія з дискредитації політика може тривати й до року часу. Мій знайомий пишається тим, що йому вдалося збити рейтинг одного з політиків Тернопільської області з 15% майже до нуля.
Зрозуміло, що цими п’ятьма варіантами активісти не обмежуються. Вони активно беруть участь у разових політичних пікетах, входять у виборчі штаби тощо. Однак виокремлені п’ять варіантів для них найгрошовитіші. А тепер найцікавіше.
Скільки заробляють громадські активісти
Одна успішна бізнесова кампанія приносить від 100 000 гривень За дешевші компанія група активістів просто не береться (нагадуємо в групі є 10 активістів). Якщо вдалося «замочити» (сленг, – ред.) великий об’єкт, наприклад зірвати будівництво новобудови, – можна заробити і півмільйона гривень. Схожі гроші «активісти» можуть вимагати від підприємців у вигляді відступних. Навіть якщо кампанію провалили, активісти не залишаємося ні з чим. Вони завжди беруть завдаток у 50% від обговореної суми. Якщо
підприємець погоджується на щомісячну данину, сума залежить від його
фінансової спроможності. У Тернополі це – від 30 000 гривень на місяць. Дуже
серйозні гроші може приносити продаж компромату. У Тернополі активісти
навіть не беруться за пошук компромату, якого не можна продати за більше ніж
5 000 доларів.
Ось такі суми фігурують у Тернополі.
Підсумовуючи, хочу відповісти пані Зої Казанжи. Виявляється громадським активістам і не треба офіційно працювати. Їх годує активізм по-українськи. І годує ох як добре…
Спеціально для Інтернет видання Часопис
Василь Пекар
